ЕПІЛОГ

– Ну що, Сирено... – тихо прошепотіла Марта, дивлячись на портрет королеви-матері, що висів у ніші. – Твій план спрацював, але зовсім не так, як ти малювала у своїх закляттях. Ти хотіла битви, а вони обрали родину. Ти хотіла Ключ, щоб замикати світи, а вона стала Ключем, що відчинив вікна.

Марта ледь помітно всміхнулася. Її зморшки на обличчі здавалися тепер не ознаками старості, а стародавніми письменами мудрості.

Минуло кілька місяців. Золотий Туман над Аетосом перестав бути завісою страху — тепер він світився м’яким, життєдайним світлом, вільно пропускаючи тих, хто йшов із миром.

Столиця Золотого Туману – Аетос перестала бути місцем для обраних.

Марта повільно йшла довгим коридором королівського крила палацу в Аетосі. В її руках не було звичної таці з чаєм — лише старий, важкий мідний ключ, який не належав до жодних сучасних замків. Вона зупинилася біля високих дубових дверей бібліотеки, де Міла та Север зазвичай засиджувалися допізна, переписуючи закони нової держави.

Вона не заходила всередину. Вона просто слухала.

З-за дверей долинав сміх Златки, яка знову про щось сперечалася з Еліусом, та спокійний голос Міли, що обговорювала з Вікою відкриття першого університету для лійнарів. Рома десь у саду знову тестував нову модель дрона, а Аліса вчила маму Аніару пекти київський торт за рецептом, який став справжнім хітом у Клері.

Марта  відчинила  ключем  двері на Межі Світів  і вийшла  в зелений  сад,  де в шумній компанії  сидів Всевишній.

– Добрий вечір, дозвольте приєднатися до вашої компанії, – звернулася Марта  до Всевишнього Творця.

– О, до нас  в гості  Праматір завітала, – він  язвив, і не приховував  цього, – невже  ти виконала мою  волю?

– Так, Всевишній. У всіх трьох  світах  відновлено  рівновагу, – Марта  схилила голову  перед Всевишнім.

– Марто, навіщо мені твої поклони? – він очевидно сердився, – я просив просто виконувати свою  роботу,  а не рятувати свої ж світи від  своєї  бездіяльності.

Всевишній відкинувся на спинку плетеного крісла, крутячи в руках стигле яблуко, яке за кольором нагадувало сонце Аетоса. Його погляд був гострим, як лезо першого створеного меча, але в глибині зіниць ховалося задоволення, яке він так старанно намагався приховати за язвивістю.

– Праматір завітала... – повторив він, примружившись. – Ти запізнилася на кілька тисяч років, Марто. Чи мені варто називати тебе "пані економкою"? Кажуть, ти непогано вариш каву для смертних.

Марта не злякалася його гніву. Вона підійшла ближче, і її постать у простому фартуху раптом почала випромінювати м'яке золотаве сяйво, що затьмарювало сонце саду. Важкий мідний ключ у її руках розчинився в повітрі, ставши чистим світлом.

– Кава – це теж магія, Всевишній, – спокійно відповіла вона, сідаючи навпроти. – Вона допомагає людям чути один одного. А щодо моєї бездіяльності... Я не втручалася, бо чекала на Вільну Волю. Ти створив ці світи, але ти забув, що вони не будуть жити, поки в них не з'явиться серце, здатне на самопожертву без наказу зверху.

Всевишній прижмурився, глянув  на своїх товаришів. Олександр і Георг сиділи мовчки, відклали  келих з  вином, і чекали продовження.

– Знаєш що Марто, я тобі скажу  востаннє – ти відповідальна за ці світи, і тобі не скинути із себе  відповідальність за бардак, який ти  розвела. Всі Три тумани зазнали занепаду через  тебе. Якби  ти  займалася роботою відповідно  до своєї посади – то до  такого б не дійшло. Я дам тобі відпустку на сто років, на більше ти не заробила.

– Дякую, Всевишній за розуміння, – прошепотіла  Марта.

– Добре, тепер твоє  враження про дівчат. Хто з них достойний  зайняти  пост Праматері, після твого підвищення? – після слова “підвищення”, Марта  ніби  ожила заново.

– Я думаю,  що із них трьох  вийде непоганий тандем. Леся, Ліра  і Міла – вони надзвичайні дівчата, у всіх трьох  підвищене почуття справедливості, вміють читати  душі,  бачать приховане і чують несказане. – Марта  на мить  задумалася, а потім додала, – всі три гідні зайняти цей пост, і можливо  це було б непоганим рішенням. Вони хоча б  одна одну  у відпустку відправляли, і світи б не колихало від  відсутності  Праматері.

– Твої  ідеї, як завжди актуальні і доленосні.

Всевишній повільно провів пальцем по краю свого келиха, і кришталь видав чистий, ледь вловимий звук, що відлунням прокотився по всіх трьох світах. Олександр і Георг перезирнулися – вони знали, що коли Творець починає погоджуватися з ідеями Праматері, карта майбутнього змінюється назавжди.

– Тандем... – задумливо повторив Всевишній, і в його очах спалахнули іскри далеких галактик. – Три Тумани. Три Ключі. Три серця, що пройшли через вогонь, зраду та переродження. Можливо, Марто, ти нарешті вигадала щось вартісне. Один Прабатько – це занадто багато самотності. А три Праматері – це вже... конституційна монархія.

Олександр ледь помітно всміхнувся, знову піднімаючи келих. – Леся навчить їх бачити тіні, Ліра – чути музику душ, а Міла... Міла просто відчинить усі двері, які ми так старанно замикали тисячоліттями.

– Саме так, – підтвердила Марта, і її постать почала повільно танути, повертаючись до вигляду скромної економки садиби «Тіні Листопада». – Вони навчать ці світи не боятись один одного. А я... я піду у свою відпустку. На сто років. Кажуть, у Медоборах зараз чудові вечори, а в Аетосі — найкраща кава.

Вона вклонилася товариству і зробила крок назад, у золотаве марево порталу.

Всевишній ще довго дивився на порожнє місце, де щойно стояла Праматір. Потім він глянув вниз, туди, де в трьох різних вимірах три жінки одночасно відчули дивний приплив сили та спокою.

— Ну що ж, дівчата, — прошепотів він, і його голос став теплим вітром, що пролетів над Синім, Срібним та Золотим Туманами. — Готуйтеся. Ваша справжня робота тільки починається. Але спочатку — доїжте свої налисники. Справедливість зачекає ще пів години.