33. Велика родина

– Ти, що цілу ніч на мене  дивився? – запитала  Міла в  Севера, коли відкрила очі і побачила, як він опершись на лікоть розглядає її.

– Ні, не цілу. Але останню годину  точно, –  нахилився він, щоб зловити свій перший поцілунок, – боявся, що це знову лише сон.

Мить зупинилася в палких обіймах і заплуталася в пристрасних поцілунках двох закоханих, що старалися надолужити втрачений час.

Міла  накинула шовковий халат і вийшла на балкон, а  Север лише  натягнув штани і наздогнав свою кохану  там. 

Вона замріяно  дивилась на гори в золотому мареві, а  він  ніжно обійняв за її плечі  прихилиши до  себе.

Це був той короткий момент абсолютного спокою, коли світ за межами балкона перестав існувати. Золотий Туман ліниво перекочувався в ущелинах, підсвічений ранковим сонцем, і здавалося, що самі гори затамували подих, спостерігаючи за ними.

– Ти пахнеш кавою і гірським повітрям, – прошепотів Север, вдихаючи аромат її волосся. – Найкращий аромат у всіх світах.

Міла злегка відкинула голову йому на плече, прикривши очі від задоволення. – А ти пахнеш... домом. Нарешті.

Вона провела рукою по його передпліччю, відчуваючи силу та впевненість у кожному його русі. Але ідилію перервав дивний, ледь чутний звук в тумані — невеликий дрон пролетів над балконом, роблячи знімок  королівської пари.

– А, це що за … – Север хотів вилаятися  та стримався, – по-моєму ми  стали героями світської хроніки. Я ж  геть забув, що зняв  охорону  з готелю, залишив  тільки  кілька порядників на під'їзді до готелю.

– І, що тепер робити? – стурбовано запиталася  Міла.

– Нічого, це навіть добре. – посміхнувся  Север  і знову поцілував її, – це буде замість  тисячі пояснень і розповідей. Вони побачили, що ми разом. І, що це  була не вистава в храмі Праматері.

Міла простежила поглядом за маленькою сріблястою точкою, що швидко розчинялася в золотому мареві.

– Ну що ж, – зітхнула вона, поправляючи поділ халата, – сподіваюся, я там добре вийшла. Бо якщо перше фото королеви в таблоїдах буде з розпатланим волоссям після... ну, ти знаєш... Віка мені цього не пробачить. Скаже, що я зіпсувала їй весь "SMM-проєкт".

Север засміявся, притягуючи її до себе ще міцніше. Його голий торс на ранковому сонці виблискував, як загартована сталь, і він зовсім не переймався через папараці.

– Ти прекрасна в будь-якому стані, Міло. А Рада... нехай вони дивляться. Нехай бачать, що Король нарешті не один. Що Тінь знайшла свій Ключ, і тепер у нас немає секретів від власного народу.

Він на мить замислився, дивлячись на дорогу, що змійкою в'юнилася до підніжжя готелю.

– Цей знімок зараз розлетиться всіма магічними мережами. Елізія Дорин у своїй камері точно знепритомніє від люті, коли побачить, що її "ідеальний план" закінчився твоїм сміхом на моєму плечі.

Міла всміхнулася, але раптом її погляд зачепився за щось інше. Там, внизу, де порядники щойно пропустили старий чорний автомобіль, з машини вийшли двоє літніх людей. Вони не дивилися на дрон. Вони дивилися вгору, на балкон, і жінка в шалі притискала до себе плетений кошик.

– Северію, дрон – це дрібниці, – прошепотіла Міла, вказуючи вниз. – Подивися на в'їзд. Здається, "світська хроніка" зараз перетвориться на сімейну драму.

– Це хто? 

– Це мої дід і баба. Мами і тітки батьки, – пошепки  сказала Міла.

– Оце поворот. Йдемо  одягатися. Хочу бути свідком  цієї “драми”– Север потягнув її назад  в номер, щоб  якнайшвидше спуститися вниз на перший поверх.

Внизу був ажіотаж, мама  плакала, а тітка  була налаштована войовниче. Батько втішав  маму, переконував поговорити з старими.

– Я не маю  з ними про  що говорити – вони викинули мене і Мілу з свого життя, як непотріб, як сміття. – мама плакала, дивилася крізь панорамне вікно де по той  бік стояло двоє старих лійнарів, які зістарилися не через роки, а через біль, який нанесли рідній дитині.

– Ані, чуєш мене Ані, – батько ніжно шепотів, цілував заплакані очі, – вони шукали тебе, ми  шукали тебе разом всі ці роки.

– Ага. Я так  і повірила тобі. Вони  побачили, що  їхня онука стала  королевою, і відразу прибігли  визнавати її своєю, – мама стояла на своєму, і в її словах було багато  правди.

Скляна стіна готелю стала кордоном між двома світами: теплим, розкішним фойє, де пахло дорогою кавою, і холодним туманним ранком, де стояли двоє старих, що трималися один за одного, як за останній шанс.

Север і Міла швидко спустилися сходами. Север вже встиг накинути темну сорочку, але навіть не застебнув її до кінця, поспішаючи побачити розв'язку.

– Мамо... – Міла підійшла до Аніари, але зупинилася, побачивши її очі. У них не було королівської величі, лише маленька дівчинка, яку колись виставили за двері в ніч і невідомість.

– Дивись, Міло, – Аніара вказала тремтячим пальцем на скло. – Дивись, як вони вдягнені. Найкращий еларійський шовк. Вони не прийшли просити пробачення у лійнарки. Вони прийшли на аудієнцію до Королеви.

– Ані, це не так, – Каріус обережно взяв її за плечі, намагаючись розвернути до себе. – Коли ми шукали вас на перевалі Талінка, твій батько просив  передати  тобі Муркотуню. Він сказав: «Якщо не знайдеш їх раніше за нас – віддай кішку тій дівчині, яка так схожа на нашу Аніару, чомусь  вона  в ній своїми сліпими очима впізнала рідну душу». Вони не знали тоді, що Міланія їхня онука, і що вона  стане Ключем. Вони просто хотіли, щоб частинка дому була з вами.

Юстина, яка до цього мовчала, стиснувши кулаки так, що побіліли кісточки, раптом зробила крок до дверей. – А я піду. Я хочу подивитися їм в очі. Хочу спитати, чи коштував той «Закон про касти» тридцяти років нашої відсутності. Чи солодко їм спалося, поки ми в Києві рахували копійки на твої ліки, Ані, коли ти захворіла після перетину кордону?

– Юстино, стій! – крикнув Каріус, але було пізно.

Двері з тихим шипінням роз'їхалися. Холодне повітря з ароматом хвої та мокрого каменю увірвалося в хол. Стара жінка з кошиком здригнулася, побачивши Юстину. Муркотуня в кошику заворушилася і видала довгий, тужливий звук.