30. Перша частина істини

Нора мертвою хваткою схопилася за руку Міли, що вона  відчувала тремтіння її тіла. Бідна дівчина реально переживала, бо це було схоже на нервовий озноб.

Мілі пересохло в роті, і ноги підкошувалися, та вона старалася підтримувати Нору. 

– Не бійся, – шепотіла вона дівчині, – саме гірше вже позаду. 

– Ні. Саме гірше попереду. А якщо, це не він? Що я робитиму? – Нора починала плакати. 

Міла замовкла, бо їй якось не по собі було підтримувати наречену Храмовника. Еверій ж точно її обрав. Чому Нора так переймаєтеся? Дивно, якщо всі домовленості підтверджено. 

Чи це гра на публіку?

Міла відчула, як пальці Нори ледь не впиваються в її шкіру через тонку тканину рукавички. Це не був жест змови чи маніпуляції. Це був жест потопельника, який хапається за останню соломинку.

–  Якщо це не він... – ці слова Нори прозвучали як смертний вирок.

Міла заціпеніла. В її голові, вихованій на чітких схемах Канцелярії та правилах Арії, пазл раптом перестав складатися. Вона ж знала, або принаймні думала, що знає: Еверій обрав Нору. Дід Карен Дорин і Елізія виставили її як головний козир. Усе було домовлено. Храми, печатки, підписи...

Тоді чому ця дівчина, яка мала б святкувати свій тріумф, зараз стоїть поряд і розсипається на порох від жаху?

«А якщо... – майнула в Міли страшна здогадка, – якщо домовленість була лише з одного боку? Якщо Король і Нора – це не те саме, що Нора і її справжнє кохання?»

Міла згадала три постаті біля вівтаря. Три однакові тіні. Три пастки.

«А третя наречена  виходить не прийшла? – ще глибше  задумалася, поки Храмовник  читав  якусь молитву, слів якої  вона не розуміла, – блін, коли це вже закінчиться… Навіщо я прийшла? Могла ж залишитися в готелі… Та ні, я ж не знаю,  що буде  з Тінню, якщо б я не прийшла… »

– Я  викликаю дух Праматері  Трьох Туманів. Я, Гелес – вічний твій слуга, стаю  на коліна перед обраних тобою Наречених, я молю  пробачення за їхні страждання,  за сльози і за самотність, яку вони витримали. – Міла  не бачила  всього, а лише силует  Храмовника, що став перед  нею  з Норою на коліна і схилився до їх ніг, а  він продовжував, – дай нам  знак Праматір, що муки їхні закінчилися. З'єднай Тінь душі і Серце тіні, нехай здійсниться пророцтво.

В Храмі  запанувала мертва тиша, так  ніби в ньому нікого не було.

Ця тиша була не просто відсутністю звуку — вона була фізичною, важкою, наче весь Золотий Туман раптом перетворився на камінь. Міла відчула, як зупинився час. Навіть підказки Роми у вусі зникли, залишивши її наодинці з пульсацією власної крові та крижаними пальцями Нори.

Гелес схилився так низько, що його біле волосся торкнулося золотого марева біля ніг дівчат. І в цей момент Храм почав змінюватися.

По дзеркальній підлозі, від вівтаря до самих дверей, побігли тонкі, як павутиння, тріщини світла. Але вони не руйнували камінь — вони випалювали ілюзії.

–  Дивись... – видихнула Нора, і її голос більше не тремтів. Він був сповнений благоговіння.

Три постаті біля вівтаря почали втрачати свою ідентичність. Ліву постать огорнуло чисте срібло, праву – густа фіолетова димка, і лише центральна постать залишилася в оточенні золотого сяйва, яке почало набувати форми людського силуету.

Раптом з-під купола Храму опустився промінь первісного світла. Він не був золотим — він був білим, як сніг у Медоборах. Промінь розділився на три потоки.

Один потік вдарив у Нору, і її вуаль, накинута Доринами, миттєво згоріла, відкриваючи її справжнє обличчя – заплакане, але тепер осяяне надією. Її камінь на руці спалахнув відповіддю лівій постаті біля вівтаря.

– Одягни її в істину, – прошепотів Гелес, не піднімаючи голови.

Міла відчула, як сукня, зшита студентами Академії, починає розчинятися, перетворюючись на щось невагоме, створене з самого Туману. Вона більше не боялася.

 – Підійдіть, — пролунав голос Праматері, який чули не вухами, а серцем.

Міла відпустила руку Нори. Тепер кожна з них мала пройти свою останню милю самостійно.

Ліворуч постать почала набувати чітких рис — це був Еверій. Він стояв нерухомо, і саме до нього, відчуваючи свій внутрішній резонанс, почала тягнутися Нора.

Нора повільно ступала до нього, по  її обличчю  текли  срібні сльози, а вона йшла не зупинялася.

– Істинна пара  Залексій Ливон і  Нора Дорин – Праматір  благословляє  вас. Ви пройшли випробування з гідністю –  промовив  Гелес, який вже встиг піднятися з підлоги, – торкніться руками один до одного.

– Ні! Я забороняю! – це був крик  Елізії, вона  пробивалася крізь порядників  і храмовників, – я  спалю  цей  храм, він обіцяв, що Нора стане королевою. Норо стій!!!!

А Нора навіть  не оглянулася на крики  матері – її долоні торкнулися до долонь Залека. Від їхніх дотиків  в Храмі спалахнуло золоте  сяйво, яке  накрило закоханих з головою. А коли туман розсіявся Нора  і Залек  цілувалися в туманній шалі, не звертали  уваги ні на кого.

Міла  не розуміє нічого: “Залек Ливон – це  не Еверій, бо Елізія так би не кричала. Хто ж  цей Залек? Та з  цим вона потім розбереться.”

Міла стояла нерухомо, спостерігаючи за золотим сяйвом, що огортало Нору та Залека. Вона бачила, як Елізію Дорин стримують порядники Каріуса — її колишня всесильність розсипалася, перетворюючись на безсилу лють.

Але для Міли все тільки починалося.

Коли туманна шаль закоханих стала настільки яскравою, що засліпила перші ряди глядачів, дві постаті, що залишилися біля вівтаря — Дві Тіні — почали свій власний, моторошний і прекрасний танець.

Центральний промінь Праматері, білий і чистий, як первісний хаос, ударив точно між ними.

Міла відчула, як серце у її грудях відгукнулося нищівною вібрацією. Вона зробила свій перший самостійний крок. Її сукня з туману шлейфом тягнулася по підлозі, залишаючи за собою іскри.