26. Битва ілюзій

Енірра, яка чекала біля входу в ратушу, зрозуміла з Мілиного погляду, що краще не ставити питань. Вона  вела Мілу поміж  яскравих прилавків із  різними стравами і солодощами в бік  виставкової зали.

Приміщення виставки вражало масштабами. Це був величезний атріум із прозорим куполом, крізь який сонячне світло, заломлюючись у Золотому Тумані, падало на підлогу живими янтарними плямами. Повітря тут було інакшим — воно вібрувало від низькочастотного гулу силових установок і пахло озоном, розігрітим металом та тонким ароматом свіжої друкарської фарби від буклетів.

Простір був поділений на сектори, кожен з яких представляв окремий напрямок техномагії.

Рома розгорнув  свій стенд  у  секторі «Побутова  магія». Поруч із його «Магічними шафами-кухарями» сусідили самоочисні дзеркала, що давали поради щодо зовнішнього вигляду, та кришталеві сфери «Клімат-контролю», які підтримували ідеальну вологість у радіусі десяти метрів. Стенди були виготовлені з легкого світлого дерева, підсвіченого знизу м’яким пульсуючим синім світлом.

Далі  розміщувався  сектор «Транспорт та переміщення». У центрі залу на гравітаційних подушках зависла нова модель швидкісної капсули. Її корпус був витесаний з цільного шматка темного обсидіану, по якому змійками бігли золоті руни енергообміну. Відвідувачі могли заглянути всередину, де замість важелів керування мерехтіла голографічна панель, що зчитувала відбиток аури пілота.

У Секторі  «Дзеркальних технологій» хлопці Роми розставляли ті самі «Оазиси». Стенд виглядав незвично — група високих, тонких стел, що нагадували грані кришталю. Вони постійно змінювали свою прозорість: то ставали дзеркальними, відбиваючи весь зал, то повністю розчинялися в просторі, залишаючи лише ледь помітне тремтіння повітря.

Військові розробки та Порядок: Цей сектор був під охороною. За важкими скляними вітринами лежали «Ловці Туману» — пристрої, схожі на механічних павуків, здатні виявляти незаконні магічні викиди, та паралізуючі жезли, наконечники яких іскрили фіолетовими розрядами.

«Це схоже на ярмарок майбутнього, де замість електрики в дротах тече концентрована воля,» — подумала Міла, проходячи повз стенд, де демонстрували «Вічний блокнот», сторінки якого самі очищалися, щойно автор закривав обкладинку.

– Міла, – почула  вона крик  Каріуаса  позаду і зупинилася, щоб він наздогнав.

Каріус  підійшов ближче і накрив їх  звуконепроникним куполом, вона бачила  в його очах батьківську тривогу і  занепокоєння.

– Що сталося? Чому ти раптом покинула приміщення  ратуші? Ти ж хотіла познайомитися з королем? – сипав він питаннями.

– Ми  вже програли битву, навіть не розпочавши її, – сумно відповіла  Міла.

– Чому ти так вирішила? – не розумів її батько.

– Бо істинна пара короля  і наречена обрана Храмовником – це одна  й та сама  дівчина, – відповіла  Міла,  і бачила  як  батько  змінився в обличчі. – це  Нора Дорин.

– Ні, цього не може бути, – Каріус не вірив почутому, – і що тепер? 

– Нічого. Ця пастка на  ярмарку не для нареченої короля, бо її тут немає. Ця пастка для лійнарів, які забули своє місце. – в голосі Міли був розпач, – місце біля ніг еларів.

– Ти  щось плутаєш,  я би знав це напевно, – Каріус пробував повернути Мілі  впевненість  у собі, – це не так. Ні.

– Це  вже немає значення. Я прилетіла  сюди, щоб  не дати Храмовникам  одружити його на  їхній нареченій – а він  сам її вибрав. Ми програли. Як тільки кордони відкриються –  я повернуся  в Україну. Немає  мене – немає проблем. – це було самим  вірним  рішенням  в цій ситуації. А мама і тітка  можуть залишитися  в Золотому тумані, бо доказів, що мама народила її немає.

– Я не відпущу тебе  нікуди більше. Якщо  когось  і карати, то це мене. Я винен, а ви  з мамою  маєте жити тут. – батько  міцно обійняв її, – пішли  послухаємо  короля, він зараз відкриватиме  виставку.

Каріус не розтискав обіймів, поки не відчув, що тремтіння Міли вщухло. Він м’яко відсторонив її, зазирнувши в очі, в яких застиг київський холод і розчарування Золотого Туману.

–  Слухай мене, – голос батька став низьким і вібрував від прихованої сили. – Те, що він її вибрав, ще не означає, що він бачить усю картину. Дорини вміють плести мережива, в яких заплутуються навіть королі. Але ти – Керсар. Ми не йдемо, коли стає важко. Ми залишаємося, щоб змінити правила гри.

Вони вийшли з-під звуконепроникного купола і рушили вглиб атріуму. Навколо них виставка вже жила своїм глянцевим життям: гули силові установки, винахідники востаннє протирали скляні вітрини, а аристократи збиралися біля центрального подіуму.

На високому балконі над виставковою залою з'явився Еверій. Його мундир виблискував золотом, але Міла, дивлячись на нього крізь призму своєї "дзеркальної" магії, бачила лише втомленого чоловіка, навколо якого сплітався кокон із хитромудрих інтриг Елізії та Карена.

– Пані та панове, лійнари та елари! – голос Короля, підсилений магічними резонаторами, прокотився залою, наче грім. – Сьогодні ми відкриваємо не просто ярмарок. Ми відкриваємо нову еру, де магія і технологія стають одним цілим задля величі нашої держави!

Натовп вибухнув оплесками. Міла стояла поруч із Каріусом, відчуваючи, як Скринька в її сумці стає дедалі важчою. Рома, що стояв за кілька кроків біля свого стенда, непомітно підняв планшет – символи на ньому вже не бігли, вони пульсували тривожним червоним.

– Він зараз почне обхід, – прошепотів Каріус. – Він підійде до кожного ключового стенда. Міло, тримайся поруч. Якщо ти хочеш поїхати – ти поїдеш, але тільки після того, як подивишся йому в очі тут, на цій виставці.

– Ваша  Світлосте, скажіть, а чому  обличчя короля майже завжди в тумані? Це так має бути? – Міла одягла на обличчя офіційну маску Керсар, легенько торкнулася батька, щоб той також зробив обличчя  голови Канцелярії.