24. Сльози дорожчі за діаманти

В просторій капсулі було тісно від напруги, що виникла поміж трьох магів. Всі мовчали, відвернувши голови  в ілюмінатори.

– Міло, – звернувся Север, – хватить дутися.

– Я не дуюсь, я не розмовляю із  зрадниками, – різко відповіла  вона.

– А його світлість вже чим тобі завинив? – Север  не  зупинявся.

– Не твоя справа, я тобі казала  вже – не лізь в мій  світ, він затісний для тебе, – після цих  слів  вже  Каріус  дивився на перепалку між маршалом  короля  і донькою з подивом.

– Ви знайомі? – не втримався  Каріус.

– Так, – відповіли одночасно Север і  Міла, між ними аж  іскрило, що туманна шаль сяяла ще сильніше.

– Маршале, я чекаю  пояснень, – визвірився до нього Каріус.

– Це секретна  операція, всі деталі  в Його Величності. Тому  звертайтеся напряму, я  не уповноважений  повідомляти її деталі. – спокійно відповів  Север, не відвертаючи погляду  від Міли.

– А Міла яким боком  до вашої операції маршале? – Каріус  стиснув  кулаки.

– Ніяким, ми  просто перетнулися в її світі, – від таких слів Севера  у Міли на горлі став  ком. – Так  Міло?

– Заткайся вже. – Міла  розчервонілась, їй не хотілось, щоб Каріус  знав, що її кинули.

– Все, мовчу, мовчу – Север  припідняв  руки, ніби здавався.

Капсула  приземлилась на платформі  біля  верхнього поверху. Попереду  йшов  Каріус і  Маршал, Міла за ними, а за нею  два порядники. Вони пройшли повз  кабінет Каріуса  і пішли далі, поодинокі  відвідувачі розступалися перед ними, схиляючи свої голови.

Назустріч їм йшов  Карен Дорин, він  змінився в обличчі, коли побачив  Мілу.

– Ваша  Світлосте, куди ви ведети цю лійнарку, – звернувся  Карен до Каріуса.

– До Його Величності, – замість Каріуса  відповів  маршал.

– Маршале,  а що сталося? – Карен розумів, що міла запросто розповість про батька  і маму королю, – ми ж  поза якось  все  утрясли.

– Не сидиться їй в готелі. Дає  нам всім роботу, – зупинився нарешті  Север, і вся процесія за ним. – ви  щось  хотіли ?

– Я саме  йду  від Його Величності, він трохи зайнятий. Нікого не приймає, не поспішайте так – йому зараз не до якоїсь  зухвалої лійнарки, – Карен став крменем, і не давав їм пройти в приймальню короля.

Карен Дорин стояв посеред коридору, наче жива стіна. Його зазвичай бездоганне обличчя зараз було блідим, а в очах світився прихований жах. Він розумів: якщо ця «зухвала лійнарка» зайде до тронної зали, його кар'єрі, а можливо, й життю, настане кінець.

Север Шторм зробив крок вперед. Його постать у чорному мундирі здавалася ще масивнішою порівняно з витонченим Кареном. Атмосфера навколо Маршала завібрувала від напруги, Туманна шаль Міли знову спалахнула золотими іскрами, реагуючи на його магію.

– Раднику Дорин, – голос Севера був тихим, але в ньому звучала загроза, сильніша за будь-який крик. – Ви щойно перегородили шлях Маршалу Його Величності, який виконує прямий наказ Короля. Це можна розцінити як державну зраду. Ви впевнені, що хочете продовжувати цю розмову?

Карен мимоволі зробив півкроку назад. Він знав, що Север не жартує. Маршал був єдиною людиною в Канцелярії, яка підпорядковувалася тільки Еверію, і його право на застосування сили було безмежним.

Каріус Гретон, який до цього мовчав, нарешті втрутився. Його обличчя було втомленим, але погляд залишався гострим. – Карене, я не розумію твого занепокоєння. Панна Керсар прибула для надання пояснень. Якщо Його Величність зайнятий, ми зачекаємо в приймальні. Твоя присутність тут більше не потрібна.

Міла, яка стояла позаду чоловіків, раптом вийшла вперед. Вона дивилася прямо в очі Карену. Його страх був настільки відчутним, що вона майже фізично відчувала його смак.

– Раднику, - її голос звучав спокійно, але в ньому була сталь Хранительки, яка щойно усвідомила свою силу. - Ви так хвилюєтеся за спокій Короля... Чи, можливо, ви хвилюєтеся, що я розповім йому про вашу чудову доньку Елізію?

– Я.. Я  не хвилююся, – він був білий як стіна, – просто попередив, що Його Величність дуже зайнятий, і вам скоріш прийдеться перенести цю  аудієнцію.

Процесія рушила далі довгим коридором до приймальні  короля. Міла відчувала спокій,нарешті вона побачить цього короля,  про якого скільки чула, і скільки разів перемивала кісточки. Мабуть не раз йому гикалося за останній час, вони майже щодня розмовляли про нього. 

Порядники  біля дверей приймальні віддали честь Маршалу  і впустили їх всередину.

За столом сиділо три секретаря за віртуальними екранами, і вони не звертали уваги на тих хто увійшов. З бокових  дверей вийшла  молода дівчина  в діловому костюмі,  вона звернула  увагу на присутніх  у приймальні  Маршала, Голову  Канцелярії і Мілу.

– Вітаю, – Підійшла ближче до них вона, – Ваша  Світлість, Маршале. Ви привезли панну  Керсар на  аудієнцію  до Його Величності?

– Так, Ніко. – сухо відповів  Маршал, – ми можемо  увійти?

– На жаль аудієнція  скасована  двадцять хвилин назад, мабуть ми ще не встигли вам повідомити, – дівчина  перевела  суворий погляд  на  секретарів, – Його Величність був змушений  полетіти до регіону Релфір,  там  помер намісник при незʼясованих обставинах. Вам Маршале наказано наздоганяти Його Величність, а вам  Ваша  Світлість – Його Величність повідомить свої розпорядження особистим  повідомленням.

Ніко стояла нерухомо, чекаючи на реакцію. Секретарі за екранами почали працювати ще інтенсивніше, намагаючись стати частиною меблів.

– Смерть намісника? – Каріус перепитав так, ніби це слово було йому знайоме, але він відмовлявся в нього вірити. – Релфір — найспокійніший регіон Золотого Туммну. Там не помирають «при незʼясованих обставинах».

Север не ворухнувся, але Міла відчула, як від нього війнуло таким холодом, що Туманна шаль на її плечах на мить згасла. – Наздоганяти... – процідив Маршал. – Значить, він уже в повітрі.