20. Місце тисяч таємниць

Мама завмерла  перед ворітьми, квіти впали додолу. 

– Ані? Це ти? – Каріус стояв  у воротях, не в змозі переступити поріг готелю.

А мама  повернулась і пішла в готель. Міла  звела  плечима, вона не мала, що сказати на  це.

– Міло! Стій ! – закричав Каріус, але  вона не збиралася це робити.

Міла повільно підняла з бруківки оберемок гірських квітів, які впустила мама. Пелюстки лаванди та едельвейсів були зім'яті, наче символізуючи те, що щойно сталося. Вона перевела погляд на ворота. Каріус усе ще стояв там. Його ідеально відпрасований мундир і кам'яне обличчя тепер здавалися фальшивою маскою, за якою ховався нестерпний біль. Він дивився вглиб подвір'я, туди, де зникла Ані, і в його погляді Міла вперше побачила не голову Канцелярії, а елара, який щойно втратив все вдруге.

«— Не йди до нього», — почула вона шепіт Невидимого. Його присутність була слабкою, наче він сам був приголомшений цією зустріччю. «— Істина має дозріти в тиші. Сьогодні говоритимуть лише тіні».

Міла кивнула сама собі, стиснула квіти в руках і попрямувала до готелю. Юстина чекала її біля входу, її обличчя було серйозним і занепокоєним.

Міла наздогнала  маму, обійняла її за плечі, а  Каріус  все що стояв  мертво  у воротях. 

Мама не зупинялася, вона побігла  у свій номер. Юстина зупинила  Мілу, щоб та дала  Аніарі час  прийти в себе.

– Нехай побуде  сама, не заважай, – попросила  Юстя Мілу, – ти  ж бачиш, їхня зустріч  для неї  стала  викликом. Тебе  всі зачекалися, пішли на верх в обсерваторію.

Міла піднялася на останній поверх. Тут, під величезним скляним куполом, який зараз відбивав перші вечірні зорі, було серце «Гірського Кришталю». Це було місце, де Сирена залишала свою історію та знання.

Її друзі вже були там. Вікор  налаштовував складний магічний проектор, Лава переглядала останні новини з Клері на планшеті, а Енірра, вмостившись на підвіконні, дивилася вниз на подвір'я, де все ще маячила самотня фігура Каріуса.

Златка сиділа в центрі кімнати, на великому м’якому килимі, і з цікавістю розглядала дивну конструкцію — магічний мобіль, що складався з сотень маленьких кришталиків. Вони повільно оберталися, створюючи химерні візерунки зі світла на стінах.

— Міко! — Златка підбігла до неї і обхопила її за талію. — Тут так гарно! Ці кришталики... вони шепочуть!

Міла притиснула до себе дівчинку, відчуваючи, як напруга останніх годин трохи спадає. — Вони шепочуть історію, Златко. Історію, яку ми маємо почути.

Енірра відірвалася від вікна і підійшла до Міли. 

–  Каріус поїхав. Але він залишив тут цілий загін Порядників. Тепер ми справді у «в'язниці». Але, судячи з обличчя голови Канцелярії, він сам став в'язнем цього місця.

Міла поклала розбиті квіти на стіл.

 –  Сьогодні ми не будемо говорити про Канцелярію. Сьогодні ми будемо говорити про те, що тримає цей готель. Про кохання, яке Сирена пронесла крізь століття. І про істину, яка, виявляється, буває болючішою за будь-яку брехню.

Віка  із Зорі принесли з собою  каву, пончики і морозиво для Златки. Всі сіли  зручно,  кому  де захотілося і чекали розповідь Міли, але вона почала з питань.

– Що це за така  церемонія, що до неї  не можна називати ім'я істинної пари?  Хтось  може мені розповісти?

– Я можу, – відповів  Вікор, – я вивчав  цю тему  в школі магії, навіть писав  на цю тему статтю для студентського екзамену.

– Розповідай, – Міла іже приблизно уявляла  весь ритуал для істинних пар, але хотіла підтвердження.

– Я назвав  свою  статтю “Кохання любить тишу”. За волею Праматері Трьох Туманів у нашому світі істинні пари мають пройти випробування, яке  зробить їх сильнішими. Саме через  те, що ми живемо в постійному тумані, істинні пари мають навчитися бачити серцем. Тому  зовнішність і каста  немає значення для істинних пар жодного значення. – Вікор  гарний оратор, бо його історія реально  зацікавила, – Істинна пара  має навчитися захищати  одне одного. Але є один нюанс. Він знає про свою  істинну пару з її народження, а вона  не знає, хто її пара  до самої  церемонії. І саме  головне, він  немає права називати ім'я своєї істинної пари нікому – це неписаний закон Праматері. Якщо її ім'я стає  відомим – він  стає  її вбивцею. 

– Що? – Віка  аж  скрикнула, – як це вбивцею? Я ж казала, що ці істинні пари дурня повна.

– Цього я не знайшов нігде. Чому той хто не дотримався ритуалу, і виказав ім'я своєї істинної пари – має її вбити. Але, якщо він дотримується  ритуалу, то після  церемонії пара набуває  величезної сили, і навіть після смерті вони перероджуються і знаходять один одного в інших світах. – Вікор зупинив свою розповідь.

В обсерваторії запала така тиша, що було чути, як тане морозиво в креманці Златки. Слова Вікора про «вбивцю» зависли в повітрі важким туманом.

Міла повільно підвелася. Її обличчя в блакитному сяйві Печатки виглядало як застигла маска з античного храму. 

– То ось чому... – прошепотіла вона, і в цей момент кришталики під стелею здригнулися. – Іларій не вбивав Сирену, вона померла тут в глибинах цих Сяючих гір в нього на руках. Тільки виникає питання, чому Іларій виказав її ім'я, що або хто змусив це його зробити? Він назвав її ім'я Елізії Дорин, а вона  передала  його своєму батькові.

– Елізія Дорин – двоюрідна сестра  покійного короля. Він завжди оберігав її, взяв під своє крило після смерті  її матері. Вона жила  в палаці короля, вчилася разом з ним. Її вважали його істинною парою, про  яку він мовчав, як вимагає  ритуал. – добавила  у з   розповідь Енірра  цікаву інформацію, – для всіх  стало відкриттям, коли  на церемонії король скинув вуаль – а там  Сирена. 

– Елізія  виманила  її ім'я, мабуть. Щось сталося, що Іларій видав цю  таємницю, – Міла  складала  ці уривки інформації в єдине ціле, – це  я спробую дізнатися  в  кімнаті  істини. Але я знаю  одне – Сирена не звинувачувала Іларія в своїй смерті. Вона до останнього свого подиху кохала  його. Лаво, я хочу щоб ти написала  пісню про їхнє кохання. Зможеш?