19. Рада зрадників

– Міло! – в кабінет вбіг Вікор, – там  на воротях, ордер на твій арешт!

– Тихо, не кричи, – зупинила  його Міла, – я бачу.

– Я поїду  з тобою, – Вікор виглядав рішучим.

– Ні, на  цей раз  я поїду сама. Я не хочу ризикувати вашими життями, Вікоре, – Міла  вже чула тупіт ніг в коридорі, цк мабуть мама з Юстиною, – Ти маєш залишитися і в разі чого захистити наших рідних і близьких. Зрозумів?

– Зрозумів, але ж я боюся за тебе.

– Зі мною все буде добре..

Двері відчинилися і в кабінет увірвалися мама і Юстина. У мами були очі на мокрому місці, а Юстина була налаштовано войовничо.

– Всі заспокоїлися, сідайте – Міла  мала  привести їх до тями, їхні дії мають бути синхронними, а  не  панікувати.– я зараз полечу в  Канцелярію, сама. І це  не обговорюється. А ви не будете їхати за мною. Я прошу вас  зробити так як я кажу. Не створюйте мені проблем, які  я потім  не зможу  вирішити. Тут ви  під захистом – на територію готелю ніхто не  увійде. Я буду спокійна за вас, і мені буде легше впоратися  із труднощами.

Юстина  переглянулася з мамою,  і вже тоді полегшено відповіла:

– Міло, ми  розуміємо, що ти  маєш велику  силу. Але для нас з мамою ти маленька дівчинка, як Златка для Віки.

Міла підійшла до мами й міцно обняла її, відчуваючи запах гірських трав, який завжди йшов від її волосся, пригорнула до себе тітку.

– Люблю вас, – тихо прошепотіла  Міла,  і звернулася до Вікора – позич  мені свій жакет.

Вікор не зрозумів для чого це Мілі жакет, але без слів скинув  його  з себе. Міла  одягнула  жакет Вікора, в  якому просто втопилася. Жакет виглядав на ній смішно, бо був значно більшого розміру, який носить Міла . А коли Міла  піднесла  руки вгору, то  присутні здогадалися – вона сховала  браслет Хранительки у довгих рукавах жакету Вікора, як туза.

Міла переступила поріг готелю і попрямувала до капсули. Коли люк зачинився, відрізавши звуки гір, вона опинилася в стерильній, холодній кабіні. Капсула різко здригнулася і злетіла, залишаючи «Гірський Кришталь» позаду.

Вона дивилася в ілюмінатор, як її діамантовий замок зникає в золотистому тумані. Тепер вона була один на один із Магічною радою.

– Ну що ж, – прошепотіла Міла, торкаючись Браслета, який у напівтемряві кабіни світився впевненим блакитним світлом. – Подивимось, як Канцелярія впорається з гостею, яку неможливо зламати.

Капсула  за годину  прилетіла до столиці, а автівкою  мабуть би їхали цілий день. Приземлилася на  платформі біля  даху. Звідти порядники мовчки повели її білими коридорами до ліфта, потім  в ліфті опустилися в підземні поверхи.

Її завели у стерильно білу кімнату без вікон, це ж все-таки підземні поверхи. Посеред кімнати стояв великий стіл, біля якого три великих  чорних крісла, що різали очі  і білизну кімнати. Це мабуть тут  мають сидіти члени Магічної Ради. Мілу посадили на стілець, що стояв навпроти стола. 

І здавалося, що стіл був  на висоті, це мабуть магічне викривлення простору, подумала Міла. Це для того, щоб той  хто сидить на цьому стільці здавався собі нікчемним.

Кімната  почала розпливатися  перед очима, і Міла згадала  слова Енірри про Енто – майстра  ілюзій і катувань. Значить вони відразу вирішили почати з психологічної атаки.

Міла відчула, як підлога під стільцем ніби хитається, а стіни кімнати починають повільно пульсувати, звужуючись і розширюючись у такт її власному диханню. Це був «ритм страху» — відома техніка Енто, що змушує серце битися швидше, провокуючи паніку.

В кімнаті  з'явилося страхітлива істота, від вигляду  якої у  Міли пришвидшилося серцебиття. Це був хижак, який грізно ричав, з його ніздрів виривався сизий туман, а очі горіли червоним вогнем. Оскал  його зубів кричав про небезпеку, що от-от досягне до неї.

Хижак дряпав підлогу гострими пазурями, і видавав  грізний рик. Він розігнався і скочив на Мілу..

Міла  закрила  очі і видала : «Киць-киць» 

Вона уявила собі велику білу кицьку, яка побачила свою свою господиню, і не може натішитися цьому. Міла  відчула, як її хтось облизав  – відкрила очі і побачила  білу пухнасту муркотунку, яка облизувала її обличчя.

– Муркотуня, яка ж ти гарнюня, – Міла  гладила велику кицьку, а та горнулася до неї, як до найближчої і найріднішої.

Величезна біла кицька, розміром з доброго леопарда, замурчала так гучно, що в стерильній кімнаті задрижали склянки. Вона м’яко притиснула Мілу до стільця своєю пухнастою лапою, підставляючи вушко для чухання.

Міла засміялася, занурюючи пальці в густе біле хутро. 

– Ну що ти, маленька? Скучила?

У кімнаті запала мертва тиша.  За столом  проявилися троє членів Магічної ради, і виглядїніх обличь говорив  за них.

 Енто Федіж, який щойно напружував кожну жилу, щоб підтримувати образ кривавого хижака, вхопився за край столу. Його обличчя з білого стало попелястим. Шрам на щоці почав пульсувати не від люті, а від шоку.

– Це... це неможливо, – прохрипів він. Його голос зірвався. – Це був Кошмар Пограниччя! Істота, що живиться мізками! Ти мала кричати!

– Вибачте, Енто, – Міла підняла погляд на нього, продовжуючи гладити муркотунку, яка тепер блаженно мружила величезні жовті очі. – Але ваші «кошмари» надто передбачувані. Зуби, вогонь, ричання... Це так старомодно. Моя кицька набагато реальніша, бо я в неї вірю. А у вашого монстра – ні.

Карен Дорин розгублено дивився на пухнасте створіння, яке тепер намагалося впіймати лапою край його магічної мантії. 

– Енто, прибери це! Це виглядає... безглуздо! - засичав він.

– Я не можу! – вигукнув Федіж, відчайдушно махаючи руками. – Вона... вона перехопила контроль над ілюзією! Це тепер її проекція!

Гласій Варм, який досі зберігав спокій, повільно підвівся. Його холодні очі впилися в Мілу.