10. Все як в кіно

Міла старалася не згадувати прощальну розмову із Севером, бо як тільки спогади поверталися до тієї розмови на очі наверталися сльози.

Вона впірнула з головою в роботу, щоб не мати часу на роздуми. Розглядала анкети нових клієнтів, які вже були нерозміщені поза межами Клера.

І ось  тут  Міла застрягла. Бо якщо в Клері  всі знали один одного, то всі хто був із інших міст були під великим питанням.

– Міла, у нас відвідувачі. Кажуть, що мають для тебе дуже цікаву пропозицію. Що скашеш? – Віка увійшла  до кабінету, прикриваючи за собою двері, щоб їх не змогли почути, – вони здаються мені дивними.

– А ми їм не здаємося дивними  Віко? – Міла посміхнулася, встала з крісла та підійшла до вікна.

За щораз  виглядаючи у  вікно вона сподівалася ще хоч раз  побачити Севере, але для чого? Щоб знову роз’ятрити рану на серці.

Замість Севера  Міла помітила, що кількість дронів-спостерігачів помітно збільшилися, а значить Каріус  не покинув ідеї знайти важелі впливу на неї.

А ще  на площі було багато чужинців, і всі вони ошивалися навколо її офісу і кав'ярні. 

Згадувалися часи початку війни, коли їй вдалося об'єднати зовсім різні бізнеси в єдине ціле і таким чином їх врятувати, але для когось це було добре, а для того, хто мав плани поглинути невеличкі компанії в час розпачу  – було неприйнятно. Як тільки її не старалися настрашити : погрози по телефону, нічні дзвінки в двері, листи на пошту, виклик у різні органи, які чинили тиск з усіх сторін. 

Але тоді вона вистояла, пройшла гарну школу саботажу в роботі. І зараз також розуміла, що скоро тут розпочнеться точно така ситуація. До якої вона має бути морально готова, а  Віка не повинна відчути цього тиску.

Від думок  відірвали нові потенційні клієнти. До кабінету увійшла пара лійнарів, він схожий на поміщика з  минулого з округлим пузиком на якому ледве застібався піджак, а  вона на Вєрку  Сердючку  в молодості. Міла посміхнулася подумки з такої кострубатої пари, яка ніяк не виглядала, як бізнесмени, а скоріш була схожа на артистів, що не дуже вивчили роль.

– Добрий день, панно Міланія, – привітався “поміщик”.

– Добрий  день, проходьте до столу, присідайте, – запропонувала Міла. – з ким маю справу, давайте  познайомимося. Я, Міланія Керсар, а ви хто, панове?

– Я, Дрю Дотенол, а  це моя вірна дружина Парка, – гості  розсілися біля столу, Парка  відразу потягнулася до пляшки з водою.

– Дуже приємно. Чим  можу допомогти, – Міла вела себе  як гостиприємна  господиня.

– Ми б хотіли укласти  з вами  угоду панно Міланія, – Дрю витягнув планшет із  сумки  і збирався робити чи то презентацію чи просто показувати якісь фотографії, але  Мілі це було не потрібне.

– Зачекайте Дрю, ви мені спочатку розкажіть про свій бізнес. Чим саме займаєтеся, звідки ви, і як довго існує ваш бізнес. Мені цікаво  послухати вас, як власника, а відео ми  пізніше подивимося.

“Поміщик”  з дружиною  переглянулися, і трохи напряглися, але вирівняли дихання, і  він продовжив:

– Ми приїхали за тисячу кілометрів, з містечка  на  півдні Зекруту, Ми тримаємо  там  виноградники і виноробню. Продаємо  домашнє вино. От хочемо, щоб завдяки вам прекрасна панно Міланія, ми змогли працювати ще й у  вихідні дні.

– Багато у вас  виноградників? – Міла розпочала свою гру, якщо вони справжні бізнесмени, то можуть  розповідати  про свій бізнес годинами, а  якщо це  справді актори, то  вже за кілька уточнюючих питань – вони здуюються.

– Так, у нас багато багато чудових виноградників, – відповідав Дрю.

– А сорти які вирощуєте? – перше уточнююче питання привело “поміщика” в ступор .

– Та багато всяких… сині сорти… рожеві – він подивися  на дружину, та долучив її до розмови, – люба моя, підкажи мені забудьку, яку назву мають наші сорти.

Його супутниця підняла очі до стелі, мабуть старалася щось згадати, а тоді сказала:

– Ой, ти мене таке питаєш. Я люблю червоне вино, а з якого воно сорту винограду, мені все рівно. 

– А скільки років займаєтеся виноробством? – Міла продовжувала свою гру.

– У..мабуть років три.. може менше.. – Дрю задумався, і потім додав, – у нас тут на презентації є все,  ви можете подивитися. 

– Я б хотіла почути від вас розповідь. Відео, це добре, але мені потрібно зрозуміти ваш бізнес, вашу ідею. Тому прошу детально розповісти мені про все: скільки гектарів виноградників маєте, скільки працівників у вас, в якому місті ваші магазини, скільки років розвиваєте власну справу. – Міла пристально подивилася у його очі, а він їх сховав, – я не підписую угоди в сліпу.

Міла обережно залізла  в його голову, щоб подивитися на його думки. Він згадував постійно розмову в колі двох чоловіків. Вони сиділи в ресторані і обговорювали його роль. Отже, її думка, що він артист виявилися вірною. Його найняли, щоб скомпрометувати її. І різниці немає як – якщо вона підпише угоду, то ця угода буде  фальшива, бо він не той за кого себе видає, а якщо ні – то його задача стоїть в тому, щоб наробити побільше галасу. Їй потрібне ім'я замовника, а він все ніяк до нього в спогадах  не звертався по  імені. Ось  вони п'ють якийсь алкоголь, обговорюють його бонуси, за цю виставу. Йому обіцяли тепле місце в столиці, в театрі. І гарну винагороду, що дозволить безбідно прожити кілька років. Стоп, він звернувся до одного з замовників, він назвав  його Файром. А Файр пообіцяв йому ще й свою стару капсулу  віддати, і він зможе літати як елар. В Міли від побаченого в голові в цього артиста, хотілося розсміятися. Невже  він справді думає, що з ним розрахуються? Ой щось її підказує, що отримає від облизня, а не капсулу  і тепле місце в театрі.