6. Іменна печатка

Міла вела авто мовчки, їй не хотілося обговорювати особисте з Вікором. В грудях так пекло, немов там горів вогонь. 

 “.. він думає, що я припхалася за ним в його світ.. козел…це останнє, щоб я зробила…як я могла повірити йому?...наука на майбутнє… не вірити гарним словам.. не…”

– Не жени так, бо ще злетиш з дороги, – Вікор спробував достукатися до Міли, але  це було марно, бо вона його не чула.

Міла вчепилася за кермо Сьюзі  і тисла на педаль газу, перед очима  стояв  Север. Його лють і ненависть – все, що вона побачила в його очах. Тому зараз їй хотілося втекти на край світу, подалі  від нього, щоб він більше ніколи  її не знайшов.

Раптом  автівку огорнув туман, але  це був незвичайний сизий туман, а золотий. Він переливався золотими  іскрами, світився зсередини, немов  сонце заховане у хмари. Туман м'яко ліг на плечі Міли, її руки і ноги, змушуючи її зупинити авто.

Туман не відпускав Мілу допоки вона не заспокоїлася, і вже коли її серце стишило хід, а очі прояснилися – туман розсіявся.

– Вперше таке бачу, – Вікор спантеличено дивився на  Мілу, – тебе зупинив сам  Золотий Туман. Він просто сам тебе зупинив, це ж треба  таке.

– Пробач мене, Вікоре. Через мене ти міг загинути, якби Туман вчасно не зупинив мене, – Міла винувато дивилася на хлопця.

– Що сказав тобі Гретон, що на тобі лиця не було, коли ти вийшла  звідти?

– Це не Гретон, але  це не важливо хто. Важливо те, що я потрапила  в западню і поки виходу я не бачу, – озвучила Міла  свої найгірші очікування, – мені потрібні знання, інакше він… інакше  він не залишить мені виходу…

– То чого ми стоїмо? Поїхали  до тебе, там дівчата  нас вже мабуть зачекалися. Я зможу дещо пояснити тобі про  наші закони.

Міла  завела авто і вже помалу рушила до будинку тітки Юстини.

Біля будинку справді було неспокійно. Віка вибігла на ґанок, щойно почула знайомий гул двигуна Сьюзі. Вона виглядала так, ніби за останню годину випила всю каву в Клері – очі горіли від хвилювання, а в руках вона стискала свій  телефон.

– Міло! Ну нарешті! Я вже збиралася дзвонити Марті або йти штурмувати той ваш відділок з круасаном напереваги! – Віка підбігла до машини, але різко зупинилася, побачивши бліде, немов висічене з каменю, обличчя подруги. – Що сталося? Тебе катували бюрократією?

Міла мовчки вийшла з машини, лише на мить затримавши погляд на Золотому Тумані, який все ще ледь помітними іскрами витав навколо її зап’ясть.

– Все гаразд, Вік. Просто... зустріла старого знайомого, – коротко кинула вона.

Зоріна, яка вийшла слідом за Вікою, несла великий кошик, накритий лляною серветкою.

 – Ми тут вирішили, що найкращий спосіб боротися з депресією та магічними перевірками – це домашні пироги з ягодами туманника, – Зоріна тепло посміхнулася, але кинула швидкий, стурбований погляд на брата. – Віку, чому ти такий... наелектризований?

– Бо ми щойно уклали магічний контракт, – Вікор витягнув свій планшет і вивів у повітря золотисте сяйво угоди. – І бо Міла – це не просто "сирота з України". Золотий Туман втрутився в управління авто. Зорі він оберігає її, ти це розумієш?

Зоріна ледь не впустила кошик. Вона подивилася на Мілу з такою сумішшю поваги та цікавості, що тій стало ніяково.

 – Це... це багато що пояснює. І багато що ускладнює. Ходімо в дім. У Клері кажуть: "Стіни Юсті бережуть таємниці краще за архіви".

Міла не зрозуміла вислову Зорі, але добре знаючи тітку Юстину, і що в неї завжди туз в рукаві, повірила їй на слово.

Спочатку її і Вікора нагодували смачним пізнім  сніданком, напоїли кавою і лише тоді всі сіли у вітальні за великий стіл, щоб хоч трохи прогнати хаос з голови Міли і Віки.

Вікор вивів  віртуальний  монітор для  Міли і Віки, щоб вони змогли прочитати самі, а він їм пояснити більш зрозумілішою мовою, ніж  в тексті закону.

– Наш світ тримається на трьох стовпах Праматері  Трьох Туманів. Перший стовп – це магія, і вона в усьому,що нас оточує. Ми маємо  оберігати магічний світ, підтримувати резонанс магії, щоб вона звучала  в Тумані. Другий стовп – це поєднання  істинних пар, тільки в істинному коханні народжується чиста магія Золотого Туману. Третій стовп – це вірність традиціям, дотримання законів Золотого Туману. От із Третього ми й розпочнемо, бо я так розумію, що істинні пари вас поки не цікавлять? – Вікор очікував відповіді від  дівчат.

– Що таке істинні пари? – здивувала його Віка  своїм запитанням неочікувано.

– Хм, – Вікор усміхнувся до Віки, – це пари поєднані магією, і жодна сила чи обставини не в змозі їх роз'єднати. Якщо така пара зустрічається, то щоб вони не робили, їх буде тягнути один до одного. Це дія резонансу магії, їх притягує наче магнітом. Їхні почуття все рівно візьмуть верх над розумом, опиратися марно. Але, коли вони поєднають свої долі – то стануть сильнішими магами, а їхні діти отримують рівномірно силу і батька і матері.

– Це щось із області фантастики, – резюмувала  Віка на почуте, – чи багато  таких пар ви знаєте? Зорі у тебе є подруги, що знайшли свою  істинну пару?

– Уу, я таких не знаю. Останнім часом  мої подруги заміж не виходили, всі відтягують цю подію до років чотириста, так що я можу ще спокійно пожити зо сто пʼятдесят без  заміжжя, – дівчата  знову почули про цей неймовірний довгий вік життя жителів Золотого Туману.

– Гаразд вам, давайте краще обговоримо  тему Третього стовпа, – перебила їх Міла.

– Так, це справді зараз важливіше, – погодився Вікор, і продовжив, – вірність традиціям, це означає, що ми маємо  дотримуватися традицій святкування, традицій церемоній, традицій пам'яті. Ми  святкуємо всі свята, як описано в книзі Знань Праматері. У нас  є Хранителі знань, і вони наглядають за всіма, щоб усі традиції  зберігалися і нічого не було забутим.