4. Світ Золотого Туману

Коли ноги відчули землю, Міла з полегшенням видихнула. Віка стояла поряд з закритими очима.

А Марта з подивом дивилася через їхні голови, в бік переходу. Міла оглянулася і побачила цікаву картинку  – перехід досі залишався відкритим, і з тієї сторони стояв здивований Григір. 

– Туман продовжує дивувати, – тихо промовила Марта, а тоді звернулася до Григора, – Григоре, ану пережини на цей бік Сьюзі.

Григір, який стояв як укопаний, нарешті відійшов від здивування. Він завів Мілину автівку і перетнув перехід. 

Це сталося так швидко, немов не було ніяких перешкод. Григір повернуася за своїм авто, але перехід закрився.

– Ти вмієш дивувати Міло, – Марта явно не очікувала такого. 

Та на цьому дива не закінчилися.

Автівку огорнув туман, він заіскрився як новорічна ілюмінація, а коли розсіявся, то Міла помітила нові номери. 

І ці номери були іменні. На номері красувалося прізвище “KERSAR”.

Віка навіть нагнулася до номера, щоб відчути його на дотик.

– Справжній, – резюмувала Віка, – це так має бути?

– Та ні. У нас лише в короля іменні номери, – відповіла Марта.

– А тепер ще й у Міли. Клас, мені це подобається, а ваш Туман не промах. По-моєму він поставив на Мілу, – Віка тішилася цій події, а Міла  відчувала, що це не з проста, і їй ще  аукнеться  ця вихідка Туману.

Туман немов відчув її думки і на цей раз  він огорнув їхній рюкзак, який Віка кинула на землю. Дівчата  замовкли в очікуванні нового дива.

За мить  туман знову розсіявся і дівчата  кинулися до рюкзака. Все ніби було на місці, вони оглянули вміст та нічого не помітили. Міла  витягла теку із документами, в ній були їхні паспорти та  дипломи.

Обережно відкрила і витягла дві ID–картки, і завмерла.

– Що там? – не стрималася Віка.

– По ходу ти тепер Віторія Троян, жителька  міста  Клер. Навіть у дипломі зазначається таке  прізвище і ім'я. – Міла передала документи Віці, і тоді подивилася на свої, – а  я Міланія Керсар, також  з міста Клер, ну і диплом також на це ім'я. Боже, куди ми вляпались?

– Так, досить тут стирчати. Йдемо в будинок, сьогодні заночуєте  в мене, а завтра ми поїдемо в Клер. Нам треба дочекатися Григора, бо він  поїхав в об'їзд, це вашій Сьюзі  повезло, а мій крузачок мусить подолати не одну сотню  кілометрів.

Марта не дочікувалася дівчат, а розвернулася і зникла в тумані. Дівчата  переглянулися і швидко почали її наздоганяти. Вони помітили, що навколо зеленіє трава, і на вулиці достатньо тепло, краще сказати, що на вулиці відчувалося  літнє тепло. Їхній зимовий одяг  був недоречним.

Вони наздогнали Марту вже майже біля входу в будинок. Та на превеликий подив замість якогось тисячолітнього замку дівчата побачили двоповерховий таунхаус в молочно-коричневих кольорах.

Дівчата зупинилися біля скляних вхідних дверей, які безшумно роз'їхалися вбік, щойно Марта наблизилася. Всередині таунхаус виглядав ще більш футуристично: мінімалізм, багато світла, що виходило прямо зі стін, та меблі, які, здавалося, плавали в кількох сантиметрах над підлогою.

–  Проходьте, не стійте на порозі, – Марта скинула свою розкішну шубу прямо на руки непомітному механічному маніпулятору, що виїхав зі стіни. – Скидайте свої пуховики. Система клімат-контролю вже налаштувала температуру під ваш метаболізм.

Віка обережно зняла куртку, розглядаючи свої нові документи. –  Віторія Троян... – прошепотіла вона. – Слухай, Міл, а прізвище непогане. Звучить як назва вірусу, який зараз покладе всю їхню банківську систему.

Міла мовчки роззиралася. Її бізнесове чуття підказувало, що цей комфорт — лише обгортка. –  Марто, чому таунхаус? – запитала вона, проходячи у вітальню, де через величезне панорамне вікно відкривався той самий вид на золоті шпилі якогось  міста. – Я чекала веж, драконів чи принаймні смолоскипів.

– Я з вами точно здурію. Які дракони, які смолоскипи? Золотий Туман – це розвинутий  світ, набагато розвинутіший ніж Земля. І елари цінують ефективність, – Марта підійшла до невеликої панелі й замовила три напої одним дотиком. – Магія – це енергія. Навіщо палити дрова, якщо можна структурувати ефір? Цей район — для вищого менеджменту Хранителів. Тут кожен квадратний метр коштує стільки іскри, скільки твоє село в Медоборах не спожило за все століття.

Перед дівчатами на низькому столику з'явилися три витончені келихи з рідиною, що мерехтіла синім полум'ям. 

– Пийте. Це адаптаційний коктейль. Він допоможе вашим легеням звикнути до високої концентрації золотого пилу.

Віка підозріло понюхала напій. – А кави точно немає?

– Віторіє, – Марта вперше назвала її новим ім'ям, і це прозвучало як команда, – у цьому світі кава — це паливо для лійнарів. Ти тепер жителька міста Клер, асистентка лійнарки з невідомим, але дуже гучним прізвищем. Тобі доведеться звикати до кращого палива.

Міла взяла келих. Її пальці знову відчули легке поколювання — резонанс Керсар відгукувався на магію в напої. — Клер... Юстина казала, що вона там працювала. Це далеко звідси?

–  Достатньо далеко, щоб Гретони не знайшли вас завтра вранці, але достатньо близько, щоб ви могли бачити їхні шпилі, –  Марта глянула на годинник, що був вживлений прямо в її зап'ястя. –  Григір буде за кілька годин. Відпочивайте. Ваші кімнати на другому поверсі. І... Міло?

– Так?

– Не намагайтеся вмикати дзеркало в коридорі без мене. Деякі знання можуть спалити мозок, якщо до них не готова душа.

Коли Марта вийшла, Віка притулилася до Міли. 

— Знаєш, що мене найбільше лякає? –  Віка вказала на вікно, де над шпилями міста пролітало щось величезне й крилате, схоже на механічного птаха. 

– Що? 

– Що наші дипломи тепер магічно легалізовані. Це означає, що мені доведеться здавати звітність за законами магічної фізики? Міл, я ж гуманітарій у душі!