3. Дуже невигідна угода

Міла сіла на ліжко тітки, а Марта та тітка сиділи за столом. Її розпирала цікавість, про що таке обговорювали тітка і її гостя, що в неї в голові з'явився детективний роман?

– Міла, я маю тобі дещо розповісти про твоє походження, – тітка розпочала здалеку, мабуть їй є що приховувати, – ти народилася не тут, і ти не українка. 

– Хіба це має значення? Я живу тут, і мені подобається бути українкою, – Міла хотіла сказати, що її все влаштовує. 

– Не перебивай старших, дай сказати, тітка випила води і продовжила,-- ти лійнарійка, як і ми з мамою. Тридцять років тому, Марта допомогла нам перебратися до України. Але за умовою, що ти повернешся додому, коли настане час. Цей час настав, ти мусиш виконати умови угоди. 

– Стоп. Стоп. Я не укладала  ніяких угод, – Міла стала  відразу заперечувати те в чому не брала жодної участі.

– Не кіпʼятись так, – втрутилася гостя, – цю угоду уклала твоя мама і тітка, ти була предметом  цього договору.

– Ким, ким, а предметом я ще точно не була в цьому житті, – у Міли аж в роті пересохло від  такої новини.

– Не було б цієї угоди, не було б і тебе дитино, тому ти зараз  вислухаєш свою тітку, я дам  тобі годину на роздуми. І ми повернемося  до цієї розмови. Юста  розкажи своїй племінниці чого вам коштувало  її життя, – Марта викарбовувала кожне слово, що в Міли аж задзвеніло у вухах.

– Доню, вислухай мене, – тітка  спробувала пом'якшити удар, який зараз отримає Міла, – ми не з цього світу, тут  ми знайшли тимчасовий прихисток, завдяки Марті, яка допомогла нам  сховати тебе. Бо інакше ти б і не народилася. Твоя  мама  і моя молодша ( не розумна) сестра порушила  тисячолітній закон Золотого Туману, вона мала необережність закохатися в елара. І якби тільки закохатися, вона мала необережність завагітніти від нього, а це суворо заборонено нашими законами. І за таке порушення лійнарок позбавляють материнства назавжди, а ненароджених дітей вбивають. Точніше  сказати, лійнарок  змушують до аборту. Але Аніара, таке ім'я твоєї матері справжнє, примудрилися приховувати до останнього свою вагітність. І її чекали роди і і твоя смерть. Марта допомогла мені перебратися в Україну, але ти народилася в Золотому Тумані.

Міла не могла повірити власним вухам. Слово «аборт» і «вбивство» в контексті її власного народження звучали як сюрреалістичний кошмар.

– Тобто... – Міла нарешті знайшла голос, хоча він і був хрипким. – Я не просто «предмет угоди». Я – доказ злочину?

Юстина важко схилила голову.

 – Для них – так. Для нас –ти світло, заради якого ми відмовилися від усього. Від магії, від статусу, від життя в Золотому Тумані. Ми стали селянками в чужому світі, щоб ти могла просто дихати.

– Ага, і я повернуся у  ваш Золотий Туман, щоб мене просто кинули до в'язниці або взагалі вбили. Я що зовсім з глузду з'їхала, щоб на таке погоджуватися. Не збираюся, я нікуди повертатися, нам і тут непогано живеться. Ні-ні, я на таке не підписуюсь. – Міла  розуміла, що ця угода не рівноправна.

Марта вислухала відмову Міли, не поворухнувши жодним м’язом на обличчі. Вона лише повільно підняла чашку з чаєм, зробила ковток і поставила її назад на стіл з ледь чутним цокотом.

– "Не рівноправна", кажеш? –  Марта примружила очі. –  Ти міркуєш категоріями земного права, Міло. Але давай подивимося на твій "кейс" з точки зору антикризового менеджменту. Угоду розірвати неможливо, не виконаєш умови – розплачуйся з боргами. Чиїм життя ти готова розплатитися? Може маминим, чи тітчиним, а може своїм?

– Оʼкей, якщо розірвати неможливо,  і спосіб оплати боргів мене не влаштовує, що натомість я маю виконати за цією угодою? – Міла  відкинула емоції, а її мозок почав шукати рішення.

– Це вже інша розмова, – Марта також зрозуміла хід думок Міли, – нічого такого, що ти не зможеш. маєш повернутися в Золотий Туман і жити там.

– Тобто, просто жити? Не приймати участі в революціях, або демонстраціях. Не ставати членом  якоїсь підпільної організації, яку переслідують державні органи?

– Ти що бузини обʼїлася? Які революції? Бачу на тебе погано  вплинуло життя  в Україні. – Марта посміхнулася,  переглянулись з Юстиною, ніби  хотіла покрутити пальцем біля скроні, – у магічному  світі не буває революцій. У короля така магія, що він може стерти будь-яку революцію за годину.

– Тоді я не розумію, що ви хочете від мене.

– Єдине, що від тебе вимагається – це повернення на батьківщину, – сухо відповіла Марта. 

– Маячня. Я – та, що є  живим доказом злочину своєї мами, явлюся власною персоною в Золотий Туман, щоб мене відразу схопили. Або правду, або я обираю смерть.

Після цих слів жінки завмерли, вони точно такого не очікували. 

–...що ти.. обираєш? – Марта не повірила своїм вухам.

– У мене є “кейс”. І він доволі логічний. Я обираю свободу для своїх рідних. Адже це я їм зламала життя. Час  це виправити. Я обираю смерть, свою смерть. – Міла на мить знітилася від  сказаного, та потім додала, – я піду пройдуся в ліс, а ви  вже оберіть спосіб, яким бажаєте отримати оплату за борг.

І вона  не оглядаючись  покинула  кімнату, в коридорі затягнулася в пуховик, взула на ноги мамині  валянки і пішла швидким  кроком з будинку.

Холодне повітря Медоборів вдарило в обличчя, трохи протвережуючи розпалену голову. Сніг рипів під валянками, а тиша навколо була такою густою, що здавалася фізично відчутною. Міла йшла стежкою в бік лісу, не відчуваючи холоду. В її голові була лише одна думка: “Якщо я — помилка системи, то я її виправлю”.

Вона зупинилася біля старої сосни, де зазвичай влітку збирала суниці. Зараз тут було царство білого і чорного.

– Це ж треба було такому статися, – Міла говорила вголос, їй хотілося  кричати, а натомість вона шепотіла сама до себе, – от і пожила… навіщо це все тоді? Мамо, мамо, що ж ти наробила.

– Мілка! Міла! – вона почула  крики Віки і мами, – Мілка повернися, ти все не так зрозуміла. Пробач мене.