РОЗДІЛ 9

«От дракон рогатий! І чого йому у ректорському кріслі не сидиться, а? – саму себе подумки питала я. – Шастає тут, явно винюхує щось. Он глазюками своїми стріляє, адепток мені спокушає. Бач, почервоніли, немов натерлися огневицею!»

Першокурсниці – дівчатка слабенькі у протистоянні драконовій чарівності, юні, ще не звикли до такого. І навіть слиз не заважав їм вип'ятити груди, і почати активно пускати бісики ректору.

Тьху!

Зовсім попливли. Як я свого часу…

А Лейв навіть ще не намагався справити на них враження.

– Формально заняття завершилося кілька хвилин тому, – неприязно зауважив Доа. Я встигла розповісти фамільяру про зміни у нашому житті, що вже трапились після вторгнення до академії нового ректора. І піу заточив на Лейва зуб. – Свій особистий час магістр та студенти можуть проводити як їм заманеться.

– Мабуть, мені просто цікаво, чому мого проректора стало в півтора разу більше, ніж було вранці, – хмикнув дракон, наблизившись до нас. – І ці метаморфози поширилися не на всі місця.

Та він знущався, з-зараза!

– Моя форма вас зовсім не стосується. – Дуже хотілося сказати це гордо і зарозуміло, але вийшло шипляче-нерозбірливо і мокро – слина летіла на всі боки.

– Я б так не сказав, – посміхнувся Ранн, поглядаючи на мою роздуту щоку, що мало не впиралася в його груди.

– Ох... – це Мілс і Ваарва здалеку видали дружний улесливий стогін, пожираючи Лейва очима.

Ха!

Біль нахмурився. Не одній мені не подобалася дурна поведінка адепток.

Доа лише закотив очі, а Попількус відчайдушно протирав окуляри нижнім краєм форми. Слиз бризнув і на хлопця.

– Відійди... відійдіть подалі, раптом вона ще й лусне? – Примружилась я, продовжуючи притримувати багатостраждальну щоку. Наслідки нестабільної магії непередбачувані.

Одна радість – зуб справді перестав турбувати. Мабуть, не такий Попількус і безнадійний. Але цілющу магію я йому більше не дозволю використовувати. Хіба на ворогах! Драконистих та нахабних.

– Я не можу залишити свого помічника наодинці з бідою.

– Це не біда – це лише моя щока!

– Дуже велика щока, – зауважив Лейв.

– А я дивлюся, у вас зациклювання на розмірах? – Склала руки на грудях я і... тут же нахилилася в бік.

Хто намагався повернути втрачену рівновагу? Я не впоралася із завданням, але в останній момент встигла вдати, що від початку задумала просто полежати на підлозі.

Щоправда, не довелося. Дракон підхопив мене під руки, притис до себе здоровою стороною.

– Це дівчат більше цікавить розмір, а краще б справлялися про вміння користуватися, – шепнув мені на вухо цей зухвалець, від чого мене стрімко в жар кинуло. – Я вмію, Іво. На слово повіриш, чи…

– Кхе-кхе! – Закашлялася я, вдавившись повітрям.

– То що тут сталося? – спитав Ранн.

– Я не… – почав бурмотіти Попількус, але я поспішила його перебити. Не варто було хлопчику привертати до себе увагу Лейва. Той і так занадто цікавий і явно небезпечний для нестабільних, а я не богиня, щоб зуміти захистити всіх, і так доведеться вужиком на шкварчальні вивертатися.

– Ніщо так не закріплює необхідні знання, як практика, – заявила я, ледве впоравшись з власним язиком. У роті не поміщався, гр-р.

– Похвально, магістре, – посміхнувся ректор, викликавши чергове зворушливе зітхання з боку адепток. – Практика справді дуже важлива для закріплення...

– Знання, – буркнув Біль.

– І їх теж, – кивнув Ранн.

А прозвучало це якось зовсім двозначно, при тому, що дракон продовжував притискати мене до себе... Вирватися не виходило, міцно вчепився, гад!

– Щелепу підберіть, – пирхнула я у бік дівчаток. – Усю аудиторію мені слиною вже закопали. Краще прибирати почність.

– Ой! Де? – синхронно злякалися адептки та витерли губи.

– Зілля метаморфоз практикували, чи все ж таки щось пішло не так? – Продовжував допитуватися до суті Лейв. Його погляд на мить посмикнувся серпанком – дракон перейшов на магічний зір.

Цієї миті я сподівалася, що чоловік не має такої ж здатності знаходити нові нестабільності в магії, як я. Інакше дні Попількуса будуть пораховані.

– Все під моїм контролем, – процідила я. – Чи ви сумніваєтеся у моїй компетентності, пане Ранне?

– Як я можу, магістре? – вдавано здивувався ректор. – Провести вас до цілителів?

Зважаючи на все, проблему Попількуса він не побачив. Я навіть крадькома полегшено видихнула.

– Обійдуся без вашої турботи, – відмовилася я, але Ранн уже прийняв рішення за мене. Навіщо питав тільки?

– Через вашу природну впертість, яка заважає попросити про допомогу, я зроблю те, що маю, – заявив він і потягнув мене у бік виходу з аудиторії.

– Ей! – обурилася я.

– Що? Що він зробить? – зашепотілися дівчатка.