РОЗДІЛ 8

– Втричі збільшіть мій оклад, – висунула підборіддя я. – Ні, вдесятеро.

– Кхе-кхе, – делікатно кашлянув у кулак Вельфет. – Не злипнеться?

– Думаєте, я ризикуватиму власним життям за дрібку грошей?

– Можна подумати, ти хоч колись ображала себе у винагороді, – хмикнув Арраннський.

– А ви мій додатковий дохід не рахуйте, все зароблено непосильною працею. Ці ручки, – я покрутила долонями ледве не перед обличчям ректора, – чесно відпрацьовують кожну монетку. Он навіть мозолі з'явилися, бачите? Працюю як проклята, ночей не сплю, страждаю…

– Приторговуєш забороненими зіллями та артефактами, – продовжив за мене Вельфет.

– Брехня! – примружилася я. – Не спійманий…

– Не цікавлюся, – обірвав мене чоловік. – Тим більше, цей рід твоєї діяльності незабаром стане не моєю турботою, а нового ректора.

– Швидше, новий ректор стане моєю турботою, – зажурилося мені. – Тому позолотіть, шановний, ручку. Інакше я підтирати соплі цьому гаду не візьмуся.

– В АМС найкращі оклади для викладачів у всій імперії.

– Досконалість немає меж, – стояла на своєму я. – Мені доведеться пліч-о-пліч існувати з Ранном, а це само по собі вже великий стрес.

– Я думаю, для нього це сусідство обернеться кошмаром, так що ще питання, кому тут варто доплачувати, – посміхнувся вже майже колишній ректор.

Не скажу, що я була відкритою книгою, щоб так легко вгадувати мої плани, просто Вельфет мене чудово знав.

– Мирне життя цьому дракону ніщо не здатне забезпечити. Віддайте мені навіть імператорську скарбницю, і то я не погоджуся проковтнути образи і спілкуватися з Лейвом, як ні в чому не бувало.

– Та я й не прошу тебе піти на такі жертви, – раптом погодився Арраннський. – Все, що відбувається між вами, не моя справа. Головне – не вбивай його, чи хоча б зроби так, щоб тебе не запідозрили.

– О як, – витріщила я очі, здивувавшись такій пропозиції. – Ви даєте мені благословення на вбивство?

– Я знаю, що від помсти відьму ніщо не здатне відмовити. Тому не бачу сенсу плутатись під твоїми ногами.

– Недарма ви стільки років займали ректорське крісло, Арраннський, набралися життєвої мудрості, – хмикнула я. – Але від збільшення окладу я все одно не збираюся відмовлятися.

– Зруйнуєш улюблену академію?

– Як мені пригадується, це незабаром стане вже не вашою проблемою, – хитро посміхнулася я. – Викладацьких обов'язків з мене ніхто не знімав, кураторство першокурсників теж, а тут ще й посада проректора намалювалася. Мені доведеться стежити за Лейвом, щоб він ніде не напаскудив і не винюхав те, що йому знати не потрібно. До того ж я ризикую власним добробутом та спокоєм тих, хто нам довірився.

– Добре, що ти усвідомлюєш всю відповідальність власного становища, Іва, – посерйознів Вельфет. – Саме тому ти маєш стати тінню Ранна.

– Подвійне життя так стомлює, – поскаржилася я, почавши заточувати нігтики об один із накопичувальних кристалів академії.

– Хіба тобі звикати? – Вигнув ліву брову Арраннський.

І знову мав рацію. Я давно стала такою брехухою, що майже забула себе справжню.

– Життя вміє давати уроки, а я просто навчилася робити висновки та не повторювати своїх помилок, – самовпевнено видала я.

– Не зарікайся, Іво, – трохи сумно посміхнувся Вельфет. – Ніхто з нас не знає, що приготувала йому доля.

– Завжди можна переписати сценарій, якщо не сподобався.

Арраннський хмикнув, ніби казав мені: «Ну спробуй, дитинко. Тільки не надірвись».

Ми торгувалися ще з пів години. Мені вдалося вибити собі збільшення окладу вчетверо, два додаткові вихідні на тиждень на вимогу і, головне, недоторканність. Тобто ніякого тиску з боку нового ректора – я ставала абсолютно самостійною одиницею.

Єдине, що мені загрожувало, – примусове звільнення. Але в моєму випадку, якщо я доведу Ранна до кипіння, такий поворот навіть буде плюсом: академія сама відмовиться від моїх послуг, зате ніяких штрафів мені платити не доведеться.

– Кого першим закопуватимемо? – поцікавився Керн, тільки-но я з’явилася в приймальні.

Гоблін завжди чуйно вловлював чужий настрій, недарма він багато років пропрацював помічником Арраннського, навчився всяким штучкам.

– Є в мене одна кандидатура, але закопувати його зарано. Милосердя не в моєму характері, – пирхнула я.

– Ти на себе намовляєш, Іва, – видав Мракус, усміхаючись мені своєю найчарівнішою усмішкою. – Зайшов перед заняттями вирішити одне питання з Вельфетом, а тут, виявилося, чергу треба займати. Зізнавайся, роздраконила ректора? Мені краще зайти пізніше, коли його настрій повернеться у миролюбне річище?

– Якщо зайдеш згодом, то застанеш уже нового ректора.

– Не зрозумів, – насупився некромант. – Що за жарти?

– Імператорські, – відповіла я. – Тепер академією керуватиме Лейв Ранн.

– Цей хлопчик? – обурився Гор.