РОЗДІЛ 6

Лейв Ранн зовсім не змінився.

Як був ідеальним зразком чоловічої краси, так і лишився. Тільки з роками ще кращим став… Навіть моя ненависть не могла вплинути на визнання такого очевидного факту.

«Ранн явно з тих чоловіків, що в будь-якому віці будуть користуватися жіночою увагою», – помітила я, розглядаючи його вперте, немов кам'яне, підборіддя, легку щетину, лінію губ.

І драконячий магнетизм теж ніхто не забирав. Недарма ж юні діви так легко падають в обійми до крилатих. Майже неможливо чинити опір їхній природній харизмі.

Одного погляду на Лейва мені вистачило, щоб прирости до підлоги, немов я потрапила в пастку. А коли ми зустрілися з драконом поглядами, тут моє серце взагалі зробило кульбіт і забилося як шалене.

У вухах у мене зашуміла кров. І всі спогади, пов'язані з Ранном, за мить промайнули перед очима. Ніби це тільки вчора було.

Дивно, але роги в нього залишилися.

Я не відразу помітила їх, тільки коли повторно і уважніше почала розглядати чоловіка.

Роги були... рівно спиляні майже вщент. Демони вважали таке найбільшим приниженням, цей народ ніколи не погодився би добровільно відмовитися від предмета своєї гордості. Навпаки, вони всіляко наголошували на цій особливості.

«Цікаво, чому все ж таки він їх зовсім не прибрав? – подумалося мені. – Рогатих драконів у природі не існує. Навіщо все це?»

Адже Ранну, швидше за все, доводилося спилювати роги раз на місяць чи навіть частіше. Вони мали властивість відростати, відновлюватись.Напевно, спилка – досить болісна процедура… Правда, мені це має бути абсолютно байдуже.

Нарікаючи на відьомську цікавість, я закусила нижню губу.

«Спокійно, тільки тримай обличчя і не показуй вигляду, наскільки збентежена появою дракона», – намагалася подумки заспокоїти себе я.

– Іва? – здивувався Ранн.

Втім, я не повірила його реакції. Дракон не міг не знати, що я стільки років викладаю у АМС. Чи міг?

Може, на відміну від мене Лейв про мене забув і не цікавився, як склалася доля колишньої?

Хто знає, скільком таким наївним дурепам він встиг розбити серце?

– Ректоре, – чинно кивнула я Вельфету. – Викликали?

– Так, Іва, проходь, – запросив Арраннський, жестом вказуючи мені на крісло, що порожнювало біля того, яке зайняв дракон.

Я рипнула зубами і, навмисне ігноруючи Лейва, присіла туди, куди треба. Хоча від його пронизливого погляду в мене палило вилицю, шию, груди.

У-у-у, гадський гад! Ненавиджу.

– Ти знаєш, що я вирішив залишити ректорську посаду, – сказав Вельфет, дивлячись прямо мені в очі. – І ось цей час настав.

Я затамувала подих і навіть на мить забула про те, що в найважливіший момент у моєму житті поряд причаївся лютий ворог.

– Я готова, – з усмішкою випалила я. – Не підведу!

Як я довго цього чекала, вищі боги! І ось він, момент мого тріумфу, настав.

Правда, вся моя радість зав'яла, варто було Арраннському продовжити:

– Наказом імператора Лейв Ранн тепер новий ректор Академії магічних істот.

Я ніби ляпаса отримала. Від долі. Спочатку навіть оніміла, шокована тим, що відбувається, але потім… Усередині спалахнула пожежа, а в голову вдарив гнів. Який і засліпив мене, так. Перед очима наче червона пелена повисла.

– Що?! – Я підхопилася з крісла, захлинаючись обуренням. – Він?

– Я, – спокійно відповів Лейв. В його обличчі не здригнувся жоден м'яз. – Прошу любити…

– Та ні в життя! – пирхнула я, не дослухавши. – Я звільняюсь!

– …і шанувати, – доказав Ранн, а потім підтис губи.

– Звільняюся! – повторила я, ще й кулаками потрясла, щоб надати більшої вагомості власним словам.

Світ не здригнувся, залишився стояти непорушним. Час не пішов назад. Навіть ректор, майже колишній, не надто здивувався.

Мабуть, я ставала передбачуваною.

– Добре, – кивнув мені Ранн. – Хвилинку.

Занадто спокійна реакція дракона мене несподівано вразила. Я перевела погляд на Вельфета, той лише спохмурнів. Схоже, ніхто мене вмовляти залишатись і не збирався. Прикро?

Ха!

«Ну і добре. Ну і не дуже хотілося, –  я нахабно брехала собі. – Що я, роботу не знайду?»

Академій в імперії було повно, десь такий незамінний фахівець, як я, точно потрібний. Шкода, що одним із найкращих навчальних закладів вважалася АМС, а мені тепер сюди дорога закрита… І все через рогатого лускатого гада!

«Щоб на нього сверблячка напала», – в серцях побажала я і відразу скосила очі на дракона.

Ні, не справдилося. Дуже шкода.

Мабуть, Ранн перейнявся захистом від прокльонів. Або я втратила вправність. Або надто мало магії вклала у побажання.

– Пане Арраннський, чи можна мені подивитися документи викладача Аді? – Запитав Вельфета Лейв.