РОЗДІЛ 4

Ми зустрілися з Ранном очима, я помітила, як на його морді замість люті з’явився подив і страх?

В останній момент я присіла і закрила голову руками, хоча навряд чи так змогла б захиститися.

Лейв згрупувався, погасив вогонь, широко розставив лапи і налетів на мене... черевом. Єдиним уразливим місцем, де дракони не мали шипів і жорстких, гострих по краях лусочок. Я сіла прямо на землю, від гарячого дихання Ранна сніг тут розтанув.

Ящір ніби взяв мене в кокон, не зачепивши і не завдавши при цьому шкоди. Адже з легкістю міг прибити як набридливу муху.

– Іва... – Він шумно втягнув повітря біля мене, а потім поклав морду біля моїх ніг, наче вірний ланцюговий пес. – Р-р-р…

Гарчання цього разу пролунало якось... задовлено, чи що. Точно дракон нарешті домігся того, чого прагнув. Я не могла пояснити причини, чому саме так вирішила – відьомська чуйка підказувала.

– Іва, ти жива? – почувся стривожений крик Гели.

– Це неймовірно, але навіть не постраждала! – голосно відповіла я.

– Тоді вилізай звідти, – скомандувала подруга. – Ректора від ваших прискалків ледь параліч не розбив.

– Адептко Маві, ви перебільшуєте, – обурився Вельфет. – Ситуація повністю під моїм контролем.

– Так? – Засумнівалася Гелата. – Тоді витягуйте Іву звідти, інакше я за себе не відповідаю. Ми, ґарґульї, народ нервовий. Ви, звісно, ​​знаєте.

Дракон стежив за кожним моїм рухом, і варто було мені трохи поворухнутись в спробі пролізти між його передніми лапами, як загарчав. Цього разу незадоволено. А лапи перехрестив, ще й пазурами став постукувати по землі, явно демонструючи власне роздратування.

– Ану, прибрав клешні, рогата ящірка! – волала зовсім поруч Гела. Ще й штовхнула дракона в бік. Від чого той забурчав.

– Жити набридло? Не дражни його, – шикнула я, спопеляючи подругу поглядом.

– Та що він мені зробить? Навіть спалити не зможе, мої здібності захистять, – пирхнула ґарґулья.

– Тебе – так, а про мене хтось так подбає?

– Ой… – скорчила винувату фізіономію Гела. – Вибач. Я не подумала.

– Ти коли в раж входиш, взагалі думати перестаєш, – незворушно пробурчала я.

– Мені здається, він від надлишку магії збожеволів, – голосно висунула версію подруга. – Здичавів, відкотився у свідомості до темного віку, двох слів разом зв'язати не може. Тільки гарчить і твоє ім'я повторює. Очевидно, останнє, що запам'ятав.

– Думаєте? – зацікавився Броль Патус, викладач магії стихій.

– Та що тут думати? Немає там більше Лейва, треба його вирубати та ізолювати, доки не вирішимо, що з рогатим робити далі, – запропонувала войовнича Гела.

– Це якось неетично, – засумнівалася Арна. – Він із шановної родини, найкращий адепт на курсі…

– Потрібно перевірити, чи є в нього помутніння розуму, – підняв угору вказівний палець Морфарій Брусус, викладач з догляду за магічними тваринами.

Але тільки-но чоловік рушив до Лейва, той загрозливо загарчав.

– Не пошкодьте його шкуру, вона дуже цінна на ринку артефактів, – зауважив Гор Мракус, магістр некромантії та заборонених наук.

– Мракусе! – скрикнула Арна. – Слідкуйте за язиком. Який приклад ви подаєте дітям?

– Яким дітям? – пирхнув некромант. – Де ви їх тут побачили, Арно? У академії таких не тримають.

– А вирішувати ви, я так розумію, будете? – саркастично вигнув брови ректор, пильно дивлячись на ґарґуллю і не звертаючи на перепалку викладачів жодної уваги.

– Із задоволенням, – виступила вперед Гела. – Ви все одно дракона за хвіст тягнете. Чекаєте, поки один адепт зжере іншу?

– Тягнути за хвіст драконів не можна, гадити потім будуть, – глибокодумно промовив Морфарій, від чого Гела загорілася ще більшим ентузіазмом.

– Я влаштую!

Ґарґулья потягла за хвіст Ранна, але той відпхнув її, мов пушинку. Вона впала головою в кучугуру.

– Пхе! – Відпльовуючись, вибралася зі снігу моя подруга. – Гаразд, я дівчина вперта. З першого разу не вийшло, спробуємо вдруге.

– Та кого ви слухаєте? – Закотила очі Арна, зупиняючи Гелу від чергової дурості. – У драконів такі потужні хвости, що ви можете смикати, але все одно не нашкодите.

– А скарб під хвостом уразливий. Створити вам спис, войовнича наша? – поцікавився некромант.

Решта чоловіків дружно пересмикнулася від такої перспективи, ректор відійшов і вів переговори по кристалу зв'язку.

– Знущаєтесь? – пирхнула Гела.

– Що, думаєте, тільки адептам можна розважатися? – хмикнув Мракус, ліниво поліруючи срібний амулет об валун. – Викладачі теж хочуть розвіяти нудьгу.