РОЗДІЛ 3

– Ну давай же, – тихенько підбадьорювала себе я.

Тіло швидко деревініло, ніби ставало чужим. Але я все одно вперто переставляла ноги. Крок виходив човгаючим. Один. Другий. Третій…

Тримаючись за стіночку, я залишала «поле бою». Почувалася огидно і виглядала напевно відповідно.

– Іво! – мчало коридорами.

«І як тільки ще ніхто не примчав на ці крики?» – крутилося в голові.

Лейв кричав так голосно, що це не могло залишитись непоміченим. Тільки чомусь ніхто не поспішав карати порушника порядку.

Я стала спускатися головними сходами, тримаючись за поручні до побілілих кісточок пальців. А в грудях уже тремтіло незадоволення.

План провалився.

Втекти, сховатися та перечекати до безпечного моменту не вдалося. Відстань до жіночого гуртожитку була пристойною. Через несподівану слабкість мені туди першій точно не дістатися. Лейв наздожене Раніше.

Ранн явно не збирався спускати мені такого приниження.

«Він же не відьма, ага, – подумки хмикнула я. – З драконами так не можна. Ха!»

– Іва!

Від чергового гарчання я здригнулася, ліва нога підвернулась, зісковзнула, і... Я перерахувала куприком всі сходинки до першого поверху!

– У-у-у! – Завила я, як тільки падіння припинилося. – Гад рогатий! Через нього одні проблеми на мою голову.

Щоправда, нила зараз зовсім не голова, але то були вже непотрібні деталі.

Я дісталася бічних дверей під сходами, взялася за ручку... і різко полетіла вперед. Хтось смикнув її на себе.

– Іва? – Видихнула Гела, підхоплюючи мене під руку. – Що з тобою?

– Лейв… роги… уб'є мене, – задихалася я. Волосся прилипло до чола, піт заливав очі, а кожен м'яз нив від втоми.

– Тримайся, Іво, зараз до кімнати дістанемося... – сказала вона, перехоплюючи мене зручніше.

Гелата хоч і виглядала худорлявою, але сили в ній було о-го-го скільки. Ґарґулья все ж таки, недарма бойовий факультет обрала.

– Не встигнемо, – заявила очевидне я. – Він наздожене. Кинь мене, Ге…

– Ще чого надумала! – пирхнула подруга. – Ґарґульї своїх не кидають. А дракону твоєму мені є що сказати, не хвилюйся.

Гела тягла мене за собою у вузький коридорчик. Адепти давно дізналися про цей хід. Користувалися, щоб скоротити шлях або потай пробратися на побачення, коли оголошували комендантську годину. Щоправда, на канікулах режим ставав менш суворим, мало студентів залишалося на території академії і викладачі давали нам послаблення.

Мабуть, цим і скористався Лейв, коли вирішив влаштувати вечірку після повернення.

– Він не мій, – втомлено підібгала губи я. І від цього висновку в мені прокинувся біль, який скрутився клубком біля серця. Натомість сили почали повертатися. Схоже, сильні емоції служили мені зараз таким необхідним паливом. – Навряд чи Ранн налаштований розмовляти. Схоже, я примудрилася довести його до сказу.

– Дракони теж схильні до цієї хвороби? – Вигнула брови дівчина.

– Не справжнього сказу, – закотила очі я. – Свідомо його довела. Помстилася.

– Ось це я розумію. Оце моя дівчинка! – Зраділа Гела. І одразу насупилась. – Ти не одяглася. І не взулась!

Я могла вирушити в той бік, звідки прийшла, щоб пройти через оранжерею, що з'єднувала основний корпус та жіночий гуртожиток, але після викиду сили розгубилася. Все переплуталося, внутрішній компас збився, а тіло штормило так, наче я раптом опинилась на палубі корабля.

– Так піду, – рішуче заявила я. – Тут недалеко вже лишилося.

Гела розстебнула свою хутряну мантію і взяла мене під крильце. Так все одно було тепліше, а от із взуттям нічим допомогти не змогла…

Від першого кроку в сніг мої голі ступні прострілили холодом так, що звело зуби. Але й підбадьорило мене, навіть туман перед очима розвіявся.

– Віділлються ще драконові відьмині сльози, – зло примружилася Гела. Її обличчя знову стало більше скидатися на камінь, та й хватка значно посилилася, чому я зашипіла від болю. – Вибач. Не можу це контролювати, коли злюся. Ненавиджу несправедливість! Ось чому чоловіки думають, що їм все можна? Тільки через те, що у них є бубонці, а у нас ні? Це привілей, чи що? Так це можна виправити одним точним ударом, потім схопити, провернути і смикнути.

– Бр–р, – зіщулилася я. – Звідки в тобі стільки кровожерності?

– Життя вчить, а я просто добре схоплюю та швидко роблю правильні висновки, – відповіла подруга. – Чоловіки не диктуватимуть мені, як жити.

– Чоловіки? – пирхнула я. – Де ти їх тут знайшла? Стривай...

Мене прошило несподіваним здогадом. Гела використала таємний хід. Невже вона поспішала на…?