РОЗДІЛ 2

– Невже ти справді могла подумати, що я на тобі одружуся? – І прозвучало це так їдко, з жорстоким глузуванням, що я несвідомо стиснулася.

Немов сховатися могла від поглядів-кинджалів і глузувань натовпу.

Але на жаль, навіть у світі, сповненому чаклунства, ці можливості мені виявилися недоступними.

Лейв ніколи не дозволяв собі так розмовляти зі мною! Чотири роки ми провчилися в паралельних групах: він вибрав бойову спеціалізацію, а я хотіла розвиватися у створенні настоянок. Ми дружили, а на останньому курсі дружба трансформувалася у щось більше. З однієї іскри раптом спалахнуло полум'я.

Я була впевнена – це кохання!

Ранн, як виявилося, вважав інакше.

– А ти не збирався? – Не знаю, звідки в мені з’явилась сміливість продовжити цю розмову на очах спраглих до видовищ натовпу.

– Пф-ф! – Раптом пирхнув Вольг замість друга. – Де ти, а де наш Лейв? Чи не надто високо літаєш, відьма?

– Найкращий бойовий маг на курсі!

– Красень!

– З багатої родини, на доброму рахунку в імператора, – стали перераховувати переваги Ранна деякі особливо активні адепти.

– Ти себе у дзеркалі бачила? – їдко помітив хтось із дівчат. – Ряба, як курка!

Усі покоління в нашому ковені народжувалися з таким кольором волосся, лише різних відтінків. Але не у всіх ще й ластовиння було, мені ж природа щедро сипнула їх за всіх родичів разом…

Я ненавиділа ці цятки! Справжня потворність, але Лейву чомусь подобалося… Поруч із ним я вчилася сприймати себе такою, якою є. Зростом не вийшла, яскраво-червона грива волосся постійно плуталася, зелені очі виглядали надто великими на маленькому обличчі… Ще й жіночні форми підкачали. Їх просто не було.

Навіть на порозі повноліття я виглядала незграбним підлітком, ніби тіло запізнювалося в розвитку за розумом і магією.

Бабуся заспокоювала, що варто моїй силі повністю проявитися, як усе зміниться, але… чари не поспішали. І на навчанні я витягувала лише завдяки завзятості, посидючості та багатогодинним тренуванням. Мені нічого не варто було вивчити заклинання – пам'ять була феноменальною, – але ось відтворити їх на практиці… На це витрачалися дні, а то й тижні.

До того ж стихії зіграли зі мною злий жарт. Якщо земля ще якось відгукувалася, то повітря, вогонь та вода взагалі не підкорялися. Наче це й не до мене потяглися всі кристали при визначенні напряму магії.

Наш рід був стихійниками, але ні в кого не виходило підкорити кілька, а то й усі. У мене теж не виходило... Зовсім не виправдовувала я сподівань ковена. Випускний на носі, а я досі так і не відкрила в собі той потенціал, про який мріяла бабуся.

Не відьма – невдаха!

– Курка! – Для закріплення ефекту повторило дівчисько.

– Аха-ха–ха! – Надірвав животи натовп. – Ги–и–и!

Лейв лише підтис губи, ніби йому була неприємна ця розмова. Втім, зараз я більше вірила в те, що це моя присутність так дратувала дракона. Поки ж не прийшла, хлопець, певно, чудово почував себе в колі друзів, прихильників та шанувальників.

– А я казав, відьом не запрошували, – усміхнувся Вольг. Судячи з розфокусованого погляду, медовуха вовку розплавила залишки мозку, ось він і поплив у алкогольному чаді. – Чи ти хочеш скрасити нашу самотність? Відьми, кажуть, дуже гарячі в ліжку, розкуті. Щоправда, хто взагалі здатний клюнути на твої кістки?

– Заткнися, Вольг, – наказав Ранн. Перевертень невдоволено скривився, але послухався, наче вірний ланцюговий пес. – Іди, Іво. Тобі тут робити нема чого.

Із задоволенням! Але ж я не могла поворухнутися, ніби приросла до місця… Немов тримало мене тут щось, наче прив'язало. Цікавість?

– Навіщо ти зі мною так? – Не могла не спитати я.

– Як? Погуляли – і годі, – скривився Лейв. – Дракони беруть за дружин тільки гідних дів.

– Або коли знаходять справжню пару, – бовкнув хтось із бойовиків.

– Моя наречена саме така.

– Справжня? – захрипла я.

– Гідна, – підтиснув губи Ранн, уникаючи відповіді.

Я ж зробила висновок, що до інтиму у нього з демоницею ще не дійшло. Дракон вивільняв справжнє незпалимє полум’я лише під час занять коханням із істиною парою.

– Іди, Іво, – уперто повторив Лейв. – Чи ти теж хочеш відсвяткувати мої заручини?

– А хочу! – Раптом висунула вперед підборіддя я.

Ранн здивувався.

Та й не лише він, чесно кажучи. Сама від себе не чекала такої зухвалості.

– Наллєш? – Вигнула брови я.

– Відьма хоче розважитись? – зареготів хтось із адептів.

– Іва, – насупився Лейв.