РОЗДІЛ 1

Я стрімголов мчала по коридорах академії так, ніби від секунди зволікання залежало моє життя. У грудях брязкотіло від напруги, думки гарячково метушилися по колу, а серце тріпотіло від шаленого ритму.

Підлога горіла під моїми ногами. Полум'я лоскотіло ступні, кусало за литки і намагалося зловити поділ сукні.

Насправді ні. Нічого такого не було, хіба що у мене у фантазії. Адже я ще не встигла опанувати вогняну стихію, вона мені не давалася. Але полум'я в крові вирувало і бахкотіло у скронях.

«Він тут!» – Єдине, про що я могла думати в той момент.

– Він одружується, – захекалася Гелата, увірвавшись до кімнати.

Її синє волосся розтріпалося, форма була в пилюці. Знову в забороненому крилі академії, мабуть, пропадала у пошуках неприємностей. Гелата мріяла випробувати свою бойову магію у справжній сутичці, але проблеми, як на зло, оминали її стороною. Адже вона із завидною постійністю їх шукала...

– Хто? – Не зрозуміла її я, відклавши книгу по зіллєварінню на тумбу.

– Лейв.

– Мій Лейв? – хрипко уточнила я.

– Ти знаєш іншого такого ж, Іво? – Раптом розлютилася подруга і моя сусідка по кімнаті.

«Іншого? Він один такий! Єдиний», – відразу підказало мені серце.

– Пробач… Я випадково підслухала, – скривилася дівчина. – Його родина офіційно оголосила про заручини із племінницею імператора. Весілля через місяць, навіть випускного чекати не стануть. Практику Ранн пройде на демонських землях, мабуть, щоб ближче до дружини. Тьху, гидко!

– Ти щось плутаєш, Гело, – не могла повірити в цю страшну новину я. – Лейв відлетів на зимові канікули – відсвяткувати із сім'єю річницю весілля батьків. Він навіть обіцяв надіслати мені запрошення на прийом. Хотів їм представити мене як наречену.

– То чому ж не вислав? – миттєво нахмурилась подруга. Її щоки посіріли, шкіра затверділа, мов камінь, а вилиці вкрилися тонкою сіточкою тріщин. Щоразу, коли Гела нервувала, її ґарґулья сила проявляла себе таким чином.

– Я впевнена, на те в нього була вагома причина.

– Ага, одна гарненька демонська причина! – Очі Гели спалахнули синім вогнем. – А ти дурненька, Іва. Обдурив тебе цей драконів виродок. Помстимося?

– Не смій так говорити про Лейва! – спалахнула я, і в долонях раптом засяяли білі згустки – пульсари з повітря. А зазвичай я їх важко закликала... – Він не міг так вчинити зі мною. Ми любимо один одного!

– Ха! Голову тобі замакітрив, пів року за ручку поводив, а ти й повірила. І куди поділася моя розумна, розсудлива подруга? Ця закохана сліпа дурепа точно не вона.

– Ти, як завжди, щедра на компліменти, – пирхнула я.

– Та тому, що хвилююсь за тебе! Невже не зрозуміло?

– А я тобі не вірю. Лейв...

– Ось сама і перевір тоді, – образилася Гела. – Він якраз повернувся.

Чи варто говорити, що я вилетіла з кімнати, немов усі гончі темряви гналися слідом? Навіть взутися забула.

У вітальні факультету бойових магів і яблуку впасти не було де, ніби вся академія вирішила раптом зібратися саме тут. Грала флейта, хтось із запрошених некромантів закликав примарного музиканта.

Я одразу знайшла свого коханого дракона. Він стояв в оточенні друзів біля каміна, щось пив із кухля і… сміявся.

– Лейв? – тихенько покликала я, навіть не сподіваючись, що хлопець почує. Але він одразу обернувся. Точно і не грала музика, не лунав сміх, не веселився народ довкола.

– Іво? – здивувався Ранн.

Варто було лише один раз подивитися в обличчя коханого, як я відразу забула причину свого приходу.

Лейв не поспішав підходити. А мені хотілося якнайшвидше його обійняти. Два тижні розлуки! Навіть зуби зводило від туги.

Ніколи не думала, що зможу настільки сильно до когось прив'язатися. Тим більше, до дракона. Ми ж зовсім різні! А дивись…

– А відьом не кликали, – видав Вольг – білобрисий плечистий вовк-перевертень – і зареготав, наче сказав щось дотепне.

– Ти повернувся? – Я не могла відвести погляд від синіх очей Лейва, в яких зараз відбивалася гра полум'я з каміна.

– Як бачиш, – знизав плечима він.

– А-а-а… – я не могла дібрати слів.

Ранн тримався так холодно і відсторонено, наче не він перед від'їздом у коханні мені зізнавався і палко цілував за корпусом жіночого гуртожитку.

Зараз мені потрібен був привід, аби залишитися з ним наодинці і поставити всі питання. Але розпач в душі і невластива коханому поведінка вибили мене з колії, я розгубилася, а Лейв не поспішав приходити мені на допомогу. На моїй пам'яті вперше не поспішав...

– У мене кухоль спорожнів! І в горлі пересохло, – заголосив хтось із бойовиків. – Наливай, Лейв, все ж таки за твої кревні гуляємо.