-А як я буду вчитись? Мені треба в коледж поступити! А ти говориш, щоб я в тебе жила.
-Так ти можеш жити в мене, а вчитись в коледжі, в чому проблема?
-У тому, що далеко! А їхати туди-сюди не варіант. Сто кілометрів від тебе до навчального закладу. Я тільки гроші витрачу.
Піднімається, підходить до мене. Я задкую, а він далі йде на мене.
-І що ти мені пропонуєш?
Нікуди більше не можу піти, тому що він притиснув до себе.
-Може мені у гуртожитку жити?-прибирає моє волосся за вухо.
-Ні, якщо з транспортом все кепсько, тоді будеш вдома вчитись.
-Я не хочу!-вириваюсь.
-А в тебе ніхто не питав!-притискає мене до себе сильніше.
-Відпусти мене, ненавиджу!
-А що буде, якщо я тебе не відпущу?
Мовчу, не знаю, що сказати.
-Чому саме мене вибрав? Були ще другі!
-Тому що ти мене зацікавила, а не вони.
З кожним днем, моя ненависть до нього все зроста, ставала сильнішою. Іноді думала про втечу, але не наважувалась.
Але нарешті, цей день настав. День втечі.
Я взяла паспорт, кілька коп'юр, документи з коледжу і втекла.