Екстра. Хто ж таки хотів убити Ноеля?

Хто ж хотів убити Ноеля?

Коли герцог повернувся до маєтку після зустрічі з дивною відьмою, яка, здається, була трохи несповна розуму, але принаймні не вбила його, що за нинішніх обставин уже можна було вважати неабияким щастям, біля входу його зустрів приватний лікар Аббертонів. Чоловік уважно вислухав усе, що сталося в лісі, оглянув поранення, ще раз перепитав про відчуття після влучання стріли й задумливо занотував отримані відомості. Найбільше його зацікавила швидкість, із якою отрута почала діяти.

Сам Ноель того дня узагалі не очікував нічого особливого. Він вирішив, що коротка кінна прогулянка лісом йому не завадить, тому не взяв із собою супровід і навіть не одягнув ущільнений шкіряний жилет, який зазвичай носив як додатковий захист. У герцогів завжди вистачало політичних і особистих ворогів, однак він був зовсім недалеко від власного маєтку, на своїх землях, де найсерйознішою відомою йому небезпекою залишалася одна рудоволоса бестія, здатна хіба що налякати коня або сама втекти в хащі.

Ноель бачив її лише кілька разів. Вона ніколи не робила нічого настільки значного, щоб він мав причину приділяти їй більше уваги.

Того вечора чоловік спокійно їхав лісом на своєму гордому скакуні. Крізь густі крони дерев пробивалося місячне світло, залишаючи на стежці нерівні сріблясті плями, а навколо стояв звичний шелест листя. Ноель думав про купу листів із кандидатками на політичний шлюб, про посаги, домовленості між родинами й власну, як тепер йому здавалося, напрочуд наївну думку, що серед усіх запропонованих жінок може знайтися просто хороша людина, яку з часом він зможе хоча б полюбити.

Свист стріли й різкий біль під лопаткою вибили всі ці думки швидше за крижану воду.

— Кха!..

Здавалося, разом зі сталевим наконечником під шкіру влили розпечений метал. Біль миттєво розійшовся грудьми, у очах потемніло, а вдих раптом став важким і коротким. Ноель інстинктивно схопився за гриву Альтаїра, коли кінь злякано стрепенувся й рвонув із місця.

Десь позаду почулися чоловічі голоси.

Ноель уже не міг розібрати слів. Звуки швидко віддалялися, змішуючись із тупотом копит і шумом крові у вухах. Альтаїр погнав углиб лісу так, наче сам знав, куди має відвезти господаря.

А далі була коротка, вкрай дивна пригода й знайомство з Флавією Ровенар, яка весь час виглядала так, ніби це не вона затягнула напівмертвого чоловіка до свого дому, а він особисто заявився посеред ночі з наміром її вбити.

Тепер же Ноель сидів у власному маєтку й намагався зрозуміти, яким чином за якихось кілька днів його життя встигло так безглуздо перевернутися догори дриґом.

Лікар уже пішов, забравши із собою частину речовини з наконечника стріли для дослідження. Сам наконечник лежав загорнутий у тканину на столі. Ноель дивився на нього кілька секунд, коли двері кабінету відчинилися. Віктор Рейвен увійшов без зайвого поспіху, зачинив двері й поклав перед герцогом тонку папку.

— Я перевірив людей, які знали, куди ви збиралися їхати того вечора.

Ноель підняв на нього погляд.

— І?

— Надто мало людей, щоб списати це на випадковість.

Він розгорнув папку.

За кілька днів до своєї дурнуватої прогулянки Ноель наказав Рейвену провести перевірку лісових земель через розбіжності у прибутках. Цифри були незначними — достатньо малими, щоб кілька років ніхто не звертав на них уваги, але достатньо дивними, щоб Ноель вирішив перевірити все особисто.

За документами частина лісу майже не приносила прибутку. Водночас витрати на утримання доріг, робітників і возів там поступово зростали.

— Ви думаєте, це пов’язано? — спитав Ноель.

— Поки що я думаю лише про одне, — спокійно відповів Віктор. — Стріляли не навмання. Людина знала, коли ви будете в лісі, якою дорогою поїдете і що біля вас не буде варти.

Він перегорнув сторінку.

— А про те, що ви збиралися оглянути північну ділянку найближчими днями, знали лише люди з маєтку.

Ноель повільно відкинувся на спинку крісла. Отруєна стріла раптом переставала бути нападом якогось давнього ворога. Хтось дуже не хотів, щоб герцог Аббертон побачив, що відбувається у власному лісі.

А за кілька днів до маєтку довелося привезти ту саму відьму-рятівницю, яка витягла його з того світу й, схоже, сама мала цілу купу проблем — чи то з головою, чи то зі своїм фамільяром Тавіусом, який був готовий відкусити руки кожному, хто без дозволу торкався його відьми.

Спочатку Ноель сприйняв це як звичайний добрий жест зі свого боку. Флавія врятувала йому життя, тож залишити її саму в лісі після всього, що сталося, було б щонайменше невдячно. Та й Рейвен ненав’язливо натякнув, що не варто виключати ймовірність, що відьма могла щось бачити або знати про нападників. Хоча сама вона виглядала так, ніби не завжди була впевнена навіть у тому, ким була раніше.

Життя Ноеля у маєтку поступово перетворювалося на хаос, який, на його власне здивування, почав йому навіть подобатися.

Флавія була гучною, смішною й упертою. Вона могла сперечатися з ним через абсолютну дурницю, через хвилину реготати над власними словами, а ще через десять — дивитися так розгублено, що Ноелю хотілося забути всі свої справи й просто залишитися поруч. Водночас вона була напрочуд доброю й милою, хоча сама, здається, робила все можливе, щоб цього ніхто не помічав.

Ноель почав помічати її надто часто.

Саме тому, коли Флавію почали мучити видіння, а довкола неї одна за одною з’являлися нові проблеми, питання про людину, яка зовсім недавно намагалася пустити йому отруєну стрілу під лопатку, якось непомітно відійшло на другий план.

Не для всіх.

Віктор Рейвен, який мовчки спостерігав за дедалі дивнішим захопленням свого господаря, лише змирився зі своєю долею й сам продовжив розслідування, не дозволяючи справі остаточно загубитися серед інших подій.

Першими він опитав тих, хто знав, що того вечора Ноель поїде до лісу сам. Таких людей було небагато. Герцог міг поводитися безтурботно на власних землях, але дурнем усе ж не був. Про його прогулянки зазвичай знали слуги, які готували коня, Рейвен, начальник варти й кілька людей, чиї обов’язки були безпосередньо пов’язані з маршрутом господаря.