8.5

У кабінеті мене вже чекала дошка на стіні. Велика, широка — саме така, як треба. Віктор точно вмів читати думки й виконувати їх за згодою герцога. Ну точно не людина. Я вигнала всіх із кімнати, зачинила двері й попросила не турбувати, поки сама не покличу. Або якщо не вийду до опівночі.

За кілька годин я була вся в чорнилі. Папір валявся всюди: на підвіконні, біля казана, на посуді, столі, підлозі — усе було вкрите аркушами з написами та малюнками. У центрі схеми стояла я з написом «видіння». Від мене розходилися лінії до Ноеля та Емілії. Їх було найбільше. До Храму — одна лінія. Ще була позначка «роман» — це видіння, які допомагали або уточнювали те, що було написано в ньому.

Я бачила пристрасть, страх, ненависть, відчай, безумство у різних уламках. Якщо слова Пафнутія правда, то як зрозуміти, з якого все минулого… чи майбутнього? Там, де Емілія з Флавією билися в кімнаті відпочинку, і танець — точно з одного часу. Я обвела їх кружальцем.

За час роздумів я загубила у волоссі кілька пер і одну чорнильницю, яка перевернулася там і пофарбувала пасма в синій. Тому довелося зробити перерву, намішати в казані нейтралізатор чорнил із гівна й палок та засунути туди голову, стоячи напівзігнутою. У такій позі я продовжила думати, поки у двері не постукали. Піднявши злегка голову, я насупилася.

— Заходьте, просто смикніть сильніше.

Двері не з першого разу, але відчинилися. Мене витягли з казана різким ривком сильні руки — Таві. Чорнило, що раніше стікало волоссям, тепер текло по одягу та обличчю. Фамільяр, схоже, зрозумів, що я робила, тому натиснув на мою голову й знову засунув її в казан, стримуючи сміх. За ним увійшов ще хтось, поки я намагалася руками дістатися до Таві, щоб ущипнути його.

— Навіть не питатиму, — почувся голос Віктора.

Звісно, хто ж іще застане мене в такому вигляді, поки власний фамільяр хоче втопити в казані з нейтралізатором.

— І не треба, — буркнула я з казана, і звук вийшов металевим.

Таві засміявся й випадково натиснув сильніше, тож я опинилася всім обличчям у рідині та стала борсатися, хапаючись за життя.

Таві одразу ж смикнув мене назад, і я виринула з казана з таким звуком, наче народилася вдруге — мокра, синя й дуже зла. Волосся важко хлюпнуло по спині, з кінчиків потекла рідина, а з носа, здається, теж. Я повільно повернула до фамільяра обличчя, і він, побачивши мій погляд, зробив крок назад.

— Випадково, — швидко сказав він.

Я підняла руку, але пасмо мокрого волосся ляснуло мене по щоці раніше, ніж я встигла дотягнутися до нього. Це добило залишки моєї гідності. Віктор мовчки простягнув мені рушник, навіть не змінюючи виразу обличчя, хоча очі його підозріло блиснули.

— Леді Ровенар, — сухо промовив він, коли я витирала обличчя, — я прийшов перевірити, чи ви живі. Формально відповідь — так. Фактично потребує уточнення.

Я сердито видихнула, загорнула волосся в рушник і обернулася до дошки. Папери вкривали всю кімнату, нитки тягнулися між нотатками, а посередині висів великий аркуш із написом: «ПРОКЛЯТТЯ». Навколо нього вже було кілька нових кіл, стрілок і плям чорнила, частина з яких точно з’явилася не за планом.

Віктор підійшов ближче, зупинився перед дошкою. Таві теж притих, обтрушуючи руки від нейтралізатора. Я притиснула рушник до мокрого волосся й показала на одну з ліній.

— Я думаю, Пафнутій мав рацію. Це не всі уламки одного скла. Видіння не складаються в одну рівну історію. Частина — з однієї гілки, інша — з іншої. Тільки постає питання. В якій гілці ми та скільки їх взагалі? Чи це взагалі не просто варіанти розвитку подій та чиїсь попередження. 

Віктор довго дивився на схему. Потім узяв один чистий аркуш, перо й акуратно написав: «Розділити видіння за часовими лініями». Після цього приколов його збоку так рівно, ніби наводив порядок не в моєму божевіллі, а в бухгалтерії.

— Це вже схоже не на хаос, — сказав він. — А на розслідування.

Мені чомусь стало легше. Нарешті мій хаос в голові стали упорядковувати і я маю шанс розібратися в цьому. На мить навіть подумала, що уникати інквізиції було простіше.

— Тоді мені потрібні ще три кольори ниток, — сказала я. — Для різних уламків.

Віктор лише кивнув.

— І кришка на чорнильницю, — додав Таві.

Я жбурнула в нього мокрим рушником. Він ухилився, звісно. Рушник ляпнувся на підлогу, залишивши синю пляму. Віктор подивився на неї, потім на мене.

— І, мабуть, окремий протокол для роботи з волоссям у кабінеті.

Я зітхнула й знову повернулася до дошки. Хаотичні лінії, видіння, каталізатори…

— Каталізатори! — скрикнула я та вихопила папір і перо у Віктора. — Те, що провокує видіння. Останні, наприклад, були, коли я залишалася з Емілією наодинці, під час танцю в тому самому місці, у коридорі, де Флавію закували в кайдани.

Я хаотично причіпляла додаткові помітки над видіннями, як безумний геній. Чорнило текло по руках, та я не зважала. Видіння проривалися лише в час і в місці, які були хоча б трохи схожі на минуле-майбутнє. Я не бачила видіння про палац у маєтку і навпаки. Тобто треба згадати, де була Флавія із роману, і повторити деякі сцени, щоб викликати видіння знову, але контрольовано.

Я знову почала сміятися, як злий геній. Навіть захотілося підняти руки догори й задзвеніти браслетами, які я остаточно зіпсувала чорнилом.

— Вікторе, — тихо озвався Таві позаду. — А ви можете записати нове правило, що леді Ровенар заборонено так зловісно сміятися? Вона мене лякає.

Віктор подивився на Таві, потім на мене, потім на дошку, де я саме прибивала нову помітку з таким завзяттям, наче не папір чіпляла, а особисто ловила прокляття за хвіст.

— Боюся, якщо я забороню леді Ровенар зловісно сміятися, вона почне робити це подумки, — сухо сказав він. — А це буде складніше контролювати.

— Розумна людина, — схвально кивнула я, навіть не обертаючись.

— Я не впевнений, що це був комплімент у твій бік, — буркнув Таві.