Розділ 5

— Тоді повернімося до державних справ, — підсумувала я, хоча в голосі все ще чулося відлуння недавнього збентеження.

Я першою зайшла назад до королівських покоїв. Усі присутні — абсолютно всі — з ентузіазмом робили вигляд, ніби не чули жодного слова з нашої перепалки в коридорі. Виходило в них паршиво. Навіть Емілія, яку я щойно ледь не довела до непритомності своїм криком, стояла в кутку з яскравим рум’янцем на щоках. На мить мені навіть стало її шкода. Але ця слабкість минула швидше, ніж я встигла кліпнути.

— Леді Ровенар, — король усе ще виглядав надто життєрадісним як для людини, яку ледь не відправили на той світ, — я так розумію, ваші видіння мають… вельми різнобічний характер?

— Ваша Величносте, — я зупинилася біля його ліжка, намагаючись повернути обличчю вираз крижаного спокою, — заради вашого ж довголіття та душевного спокою краще не уточнюйте деталі. Я вмію готувати ліки, які на смак значно гірші за будь-яку отруту.

— Вона не блефує, — подав голос Таві з порога, не відриваючи погляду від своєї тарілки. — Я бачив цей вираз обличчя. Після нього зазвичай ідуть або тортури, або дієта.

Королева Люєтта витончено кашлянула в долоню, намагаючись сховати усмішку. Ноель поруч зі мною зберігав вираз майже святого смирення, мовчки визнаючи, що його вінценосні родичі — ті ще диваки. А він, як не крути, був частиною цієї родини.

Емілія зробила несміливий крок уперед, виходячи з тіні кутка.

— Леді Ровенар, я справді не мала наміру вас налякати. Якщо моя присутність вам неприємна… я негайно піду.

Ось ця її тактика — «я просто беззахисна сирітка» — бісила мене значно більше, ніж відверта ворожість. Якби я зараз огризнулася, то в очах усіх присутніх стала б істеричною відьмою, яка ображає невинне дитя. А цю роль я грати не збиралася.

Я глибоко вдихнула і змусила себе подивитися їй просто в очі.

— Ваша присутність не є злочином, леді Еміліє, — промовила я зважено. — Просто не торкайтеся мене зненацька. Після поранення й усієї цієї історії з отрутою мої нерви… не завжди адекватно реагують. Прошу вибачення, знеболювальне іноді дає специфічні побічні ефекти на психіку.

Таві за моєю спиною ледь чутно хмикнув — він-то знав, що моя психіка в повному порядку, на відміну від видінь. Ноель мовчав, але я відчувала, як він буквально зважує кожне слово Емілії на своїх внутрішніх терезах.

Емілія покірно кивнула, притиснувши руки до грудей.

— Я зрозуміла. Тепер я буду обережнішою.

— Чудово, — перебив нас король, чий тон раптово став серйознішим. — Тож, якщо ми вже домовилися не торкатися леді Ровенар, не згадувати її видіння про поцілунки та інші романтичні дурниці… може, хтось нарешті розповість, хто саме намагався звести мене в могилу?

Повітря в кімнаті миттєво охололо. Жартівливий настрій розвіявся, як дим на вітрі. Я повільно повернулася до Його Величності, і на моєму обличчі заграла та сама «мила» усмішка, від якої в досвідчених придворних зазвичай починали дрижати коліна.

— О, Ваша Величносте, — сказала я м’яко, — ось тепер ми переходимо до по-справжньому неприємної частини нашої бесіди.

Глибоко вдихнувши, я дістала з-під подолу сукні сувій під здивовані погляди всіх присутніх. Корсет від руху натягнувся та стиснув легені, а нога ледь не вислизнула із туфлі. Я використовувала незручний одяг як могла, тому не зважала на здивовані погляди. Це не моя вина, що в цій сукні немає кишень, тому я вважала своїм правом використовувати її шари як сховище для документів.

Розгорнувши сувій, я дала його Таві й забрала з його рук тарілку з печивом, яке він, узагалі-то, не любив. Потім наказала тримати рівно. На папері були написи, стрілки, кружальця й кілька місць, де чорнило розмазалося, бо я писала вночі, зла, втомлена й однією нормальною рукою. 

— Отже, — почала я, засовуючи печиво до рота більше від нервів, ніж від голоду. — Я спробую пояснити так, щоб це не звучало як марення пораненої відьми після опіку, видінь і недосипу.

— Уже пізно, — тихо буркнув Таві.

Я штовхнула його плечем.

— На цьому сувої те, що я бачила. Не все, лиш частина. Я не можу довести це документами, але після короля ми вже маємо хоча б один факт: мої видіння можуть показувати події, які ще не сталися, але мають статися.

Король перестав усміхатися. Люєтта повільно випросталася біля його ліжка. Ноель стояв поруч мовчки, але його погляд не відривався від мого обличчя. Я торкнулася першого кружальця на сувої.

— Перше. Смерть короля. У моєму видінні вона мала статися о першій ночі. Ми встигли за кілька хвилин. Друге — хвороба, яка насправді була повільним отруєнням випарами. Третє — участь церковних речей або людей, пов’язаних із храмом. Пахощі прийшли звідти. Це ще не доказ вини всієї церкви, але це вже не випадковість.

Емілія стояла в кутку дуже тихо. Я свідомо не дивилася на неї.

— Четверте, — я провела пальцем до наступного кола. — Якщо смерть короля зупинено, ті, хто стоїть за цим, зрозуміють, що план зламався. Вони або поспішать, або спробують прибрати сліди. Саме тому радника потрібно не просто допитати, а ізолювати від листування, храмових людей, слуг і будь-яких речей, які можна спалити, випити, сховати або передати через «молитву».

Таві тихо присвиснув.

— О, вона зла й розумна. Мені подобається.

— Мовчи й тримай сувій рівно.

Я перевела погляд на королеву.

— Я не звинувачую без доказів. Але я прошу не списувати це на одну служницю й дурний збіг. Бо якщо ми так зробимо, наступного разу хтось помре. І, можливо, не король. Можливо, той, хто заважає плану тепер. Наприклад, я.

У кімнаті стало тихо. Дуже тихо. Король повільно перевів погляд на Люєтту.

— Здається, леді Ровенар щойно подала нам кращий звіт, ніж половина моєї ради за останній рік.

Я втомлено всміхнулася.

— Ваша Величносте, якщо це комплімент, я приймаю. Якщо це натяк дати мені роботу, я вже маю роботу.