2.1

На тлі пишних прикрас, високих стін, холодного мармуру й цих картин я виглядала так безглуздо та смішно, що хотілося провалитися крізь землю просто там. Такі маєтки я бачила лише на екскурсіях у старшій школі, коли ми їздили туром Європою. А тепер я стояла тут, одягнена як танцівниця зі східних країн, і намагалася триматися так, наче це взагалі нормально й я зовсім не почуваюся сіллю на тістечку. Можливо, лише трошки.

— Виділіть їй кімнату ближче до саду, — наказав Ноель владним голосом.

Іноді я навіть забувала, що він аристократ і командувати його, мабуть, навчили раніше, ніж вдягли підгузок. Я підняла на нього очі й стала навшпиньки, щоб прошепотіти на вухо. Спочатку він не зрозумів, та я злегка смикнула його за рукав, і Ноель нахилився.

— Я хочу помитися, — прошепотіла я, відсторонюючись.

Він стримав усмішку за серйозним обличчям і кивнув. Схоже, прислуга або читала його думки, або прошепотіла я не так уже й тихо, бо одна з жінок гидливо взяла мене за рукав сорочки й веліла слідувати за нею. Таві пішов слідом із високо піднятою головою, адже всі служниці різко зацікавилися його красивою мордочкою, а я моментально відійшла на задній план.

Ванна кімната тут була, мабуть, удвічі більша за мій дім… згорілий дім. Від цієї думки щось боляче стиснулося всередині, та я швидко відвела погляд. Мармурова підлога пекла ноги холодом, зате від нагрітої золотавої ванни здіймалася приємна пара, у яку хотілося зануритися з головою й сидіти там годинами. Служниця стала розстібати мої прикраси, і я відсахнулася від неї, як від вогню. Вона зневажливо пирхнула й махнула рукою, мовляв: сама тоді.

— А… ви забули, де двері? Он, — я вказала на масивні двері.

Служниця закотила очі, схрестивши міцні руки на грудях.

— Герцог сказав тебе… вас, — процідила вона, — помити. Саму не залишу. Ще не домиєтесь і заразу рознесете.

Я відкрила рота від шоку. Хотілося її вдарити, але я все ж стрималася. Хочеш мити мене? Ну то мий, що вже там. Я зняла із себе весь одяг та прикраси й обережно поклала на стілець. Служниця скривилася, дивлячись на них, ніби перед нею лежали не мої речі, а щось, що випадково витягли з болота.

Тепла вода приємно огорнула тіло, змиваючи піт, кіптяву та втому. Я занурилася разом із волоссям під воду й на мить майже забула, де перебуваю, але мене грубо висмикнули назад і налили щось на голову. Жінка зовсім не ніжно стала намилювати мені волосся, ігноруючи моє шипіння від того, як боляче смикала пасма.

— Акуратніше, — прошипіла я, стискаючи край ванни.

— Якби ви доглядали за собою належно, не довелося б так дерти, — сухо відповіла вона.

Усередині мене щось неприємно клацнуло. Я повільно обернула до неї голову. 

— Смикнете ще раз, — сказала я тихо, — і я попрошу воду вкусити вас за руки.

Звісно, я так не вміла. Стихії не були під моєю владою, і я могла лише попросити так, щоб мене почули, та потрібний ефект фраза все ж дала. Служниця напружено кивнула й далі мила мене обережніше, хоч і не набагато.

Коли я трохи прикрила очі, насолоджуючись теплом води, у грудях раптом боляче кольнуло. Я виринула й різко обернулася. На підлозі лежало пасмо мого волосся, відділене від голови, схоже на мертву руду змію. Усередині здійнялася дивна, глуха лють. У мене відібрали дім, викурили з лісу, притягли в цей холодний кам’яний маєток, а тепер ще й хочуть різати волосся? Ні. Цього вже ні.

Я піднялася у ванні, нависаючи над жінкою, яка досі не розуміла, що саме зробила не так, але вже починала підозрювати, що помилилася. Вода стікала з мене на мармурову підлогу, волосся важкою мокрою масою липло до плечей, а перед очима все застилала гаряча пелена.

— Хто тобі дозволив? — прошипіла я.

— Тц, який сенс вовтузитися з цією копицею, якщо можна зрізати половину? Я розумію, що ти з лісу вийшла, та…

Я не стала чекати кінця фрази й з усієї сили вдарила служницю по обличчю. Звук ляпаса дзвінко відбився від мармурових стін, і на мить у ванній стало так тихо, що було чути лише плескіт води, яка стікала з мого волосся. Жінка схопилася за щоку й шоковано витріщилася на мене, ніби це я вчинила щось нечуване, ніби не вона щойно без дозволу відрізала частину мене.

А потім вона піднялася й ударила у відповідь.

Голова смикнулася вбік, щока спалахнула болем, і все, що ще тримало мене в межах пристойності, обірвалося. Я кинулася на неї, поваливши на холодну мокру підлогу, вчепилася в волосся й потягнула на себе. Вона зробила те саме, боляче смикнувши мої пасма, і ми покотилися по мармуру серед розлитої води, мильного запаху й розсипаних прикрас. Я чула власне гарчання, її злісний хрип, стукіт ліктів об підлогу й далекий переляканий вигук за дверима, але не зупинялася. 

— Допоможіть! Вона навіжена! — верещала служниця поки я тягнула її волосся в різні боки. 

Все ж таки билась я дуже паршиво тому іншого нічого не придумала, та і уступати її в хватці мого волосся я не збиралась.

За дверима здійнявся шум. Хтось постукав, потім ще раз, уже голосніше, але ми не зупинялися. Служниця вчепилася в моє волосся так, ніби хотіла відірвати мені половину голови, а я вчепилася в її косу з такою самою впертістю. Я була мокрою, злою, голою від власної беззахисності й такою втомленою, що хотілося кусатися.

Двері нарешті розчинилися, і до ванної влетів Таві. Він завмер лише на мить, оцінивши картину: я на підлозі, служниця під мною, вода всюди, прикраси розсипані, пасмо волосся валяється осторонь. Його обличчя змінилося швидше, ніж я встигла вдихнути. Він просто підійшов, різко схопив служницю за зап’ястя й змусив її відпустити моє волосся.

— Руки прибрала, — прошипів він так тихо, що від цього стало страшніше, ніж від крику.

Служниця сіпнулася, намагаючись вирватися, але Таві тримав міцно. У його очах уже не було нічого людського, тільки хижий блиск ніби він от-от стане тим звіром який зайшов сюди зі мною на спині. Вона зблідла, відпустила моє волосся повністю й важко задихала, притискаючи вільну руку до щоки.