6

Чи жалкувала Оксана про те, що сьогодні сталося? Ні. Сьогодні вона прожила гаму емоцій, її ніби океаном накривало хвилями суму, радості, здивування, пристрасті, туги… Відверто починало нудити від подібних гойдалок. Зараз вона стояла біля річки, дивилась як здіймається вранішнє сонце над водяною поверхнею. Наставав світанок і  її душі зникали старі міні світи й починали сяяти нові зорі.

Несподівано засвітився екран смартфона. Увесь вечір і ніч вона не випускала його з рук. Це був Сашко. Посмішка на обличчі з’явилась сама собою, а на серці розквітли троянди.

- Слухаю. – Оксана не думала над тим підіймати слухавку чи ні, ігнорувати коханого чи ні, просто зробила це і все.

- Ти о котрій повертаєшся з весілля? – Голос з телефону не був сонним, навпаки, занадто бадьорим.

- Ти що не спав? – З’явилось занепокоєння щодо причини. Він зараз не сам? Тоді чому телефонує і питає  о котрій вона приїжджає?

- Ні, не спав, отримав велике замовлення і треба встигнути все зробити в короткий термін. – Продовжив вже серйозно. - Ти не відповіла.

- О третій годині. Щось сталося?

- Маю для тебе невеличкий сюрприз. У тебе паспорт з собою?

- Так. До чого він тобі?

- Можеш викинути його по дорозі. Все одно через місяць матимеш новий. Але є нюанс.

- Ти мене лякаєш… Ти що, кредит взяв чи зв’язався не з тими людьми. Поясни нормально, що це за нюанс? Мені тепер потрібно змінювати прізвище на інше й тікати звідси? – Від припущень в жилах стигла кров.

- Змінити таки доведеться. На моє. – Потім він заливисто засміявся. – Все-таки ти у мене фантазерка. Все сонце, цілую тебе. І не хвилюйся, у тебе ще є час прийняти цей факт і змиритися з ним. До зустрічі!

- А може я не згодна. І чому саме зараз? – Її голос звучав войовничо, але не впевнено. Сашко знову засміявся.

- Треба все робити вчасно. Сонячне проміння під час його сходу є тим світлом, яке вказує нашій душі на правильний шлях, шлях додому, шлях туди, де живе твоє серце.

- Згодна. – Коли яскраво засяяло сонце, кожен отримав на свої запитання відповіді. Як вона і обіцяла.