4

Поява Оксани на весіллі була несподіваною. Хто б тільки міг подумати, що вони можуть зустрітись саме зараз. Чому Юрко про це нічого не сказав? Востаннє вони бачилися років сім тому. Так, тоді він повівся з нею дуже негарно: спочатку дав надію, а потім зухвало забрав її. І кому від цього стало легше? Точно не йому. Відстань у тисячі кілометрів та кілька років абсолютно нічого не змінило в його серці. Вона так само продовжувала жити там, міцно укорінившись в думках, надовго засівши в душі.

Ще тоді він молодий, сповнений впевненості та амбіцій свято вірив, що ще все життя попереду і він не готовий присвятити своє життя, віддати душу й тіло Оксані, коли навколо ще так багато цікавого, невідкритого, яскравого й незвіданого. Чергові стосунки сприймалися легкою прогулянкою. І дівчина також мала залишитись приємним спогадом, та він зовсім не очікував, що його так переклинить. Бачити її в обіймах іншого було дуже неприємно, а ще гірше бачити в її очах байдужий холод. Тепер вони не сяяли для нього.

Після танцю вона поспішила на вихід. Сама. Без кавалера. Сергій просто не міг впустити можливості хоча б поговорити. Тож зійшовши зі сцени та закинувши на плечі піджак не поспішаючи вийшов з ресторації.

- Ти не змінилась. – Зовсім не це він хотів сказати, але слів не запхнеш назад.

- Все можливо. З часом всі люди змінюються. – Оксана продовжувала стояти до хлопця спиною, спокійно тримаючи в одній руці келих.

- Здається сама доля нас сьогодні звела. 

Дівчина таки повернулась обличчям до хлопця. Він вже не виглядав безтурботним, вітряним хлопчиськом, якого вона знала тоді. Ті минулі сім років гарно на нього вплинули. Без перебільшень. Як і Оксані, йому двадцять вісім. Темне коротко стрижене волосся не приховувало красивого лиця, хоча раніше його скуйовджена чуприна діставала до щелепи. Його темні очі немов сама ніч, поглянувши в які дівчина ніби опинилася в тому самому дні, коли він вирішив її відпустити.

Його голос манив, пробуджував те, що мало б давно заснути. Оксана заплющила на мить очі і пригадала ті часи, коли вони втікали від чужих очей до старої школи, він грав на гітарі, співав для неї пісні. Це було їхнє місце, де вони зустрічалися, проводили шалені вечори, невпинно цілувалися, де він вперше заспівав пісню, яка сьогодні лунала зі сцени і яка стала кінцем їх кохання. Вони могли стати щасливими. Але не судилося. А зараз занадто пізно. Вони мають назавжди перегорнути цю сторінку й почати жити щасливо, але окремо.

Олексій обережно торкається долонями її обличчя, ніби огортає теплою ковдрою. Щира посмішка прикрашає його вуста.

- Оксанко, ти зовсім не змінилася. Як і тоді, найчарівніша, найкрасивіша дівчина, яку я коли-небудь бачив. – Вона намагається вивільнитися з його рук і їй  це вдається, адже його тепле дихання було нестерпним, думки про можливий поцілунок кололи. Так, як раніше, як було за старих часів вже точно не буде. Їй це більше не потрібно.

На її обличчі жодної емоції, вона відступає в сторону потім обходить його і повертається всередину. Вона відмовилась від нього. Минуле має залишатися в минулому.