Глава 4

Не так сталося, як гадалося. Зараз я розуміла, що його зникнення мало глибинну причину. Як би я тільки могла щось виправити, я б віддала усе, але я у цій грі навіть не маю місця. Коли Маргарет померла, не могла було когось винити в її смерті, це хвороба винна, але не ми. Можливо, як би вона приділяла більше уваги своєму здоров’ю, ми б разом з Еросом їздили додому на сімейні посиденьки. Маргарет накривала б великого стола, забитого різними смаколиками. Мені подобалось дивитись старі фільми, такі, як «Один в дома» або серію «Гаррі Поттера», Ерос був в захваті від «Назад в минуле».

Мені хотілось бігти до нього й на колінах благати вибачення, але я стримувала себе, бо це занадто. Він не хоче мене бачити, а я буду лише зачіпати, які ще не загоєні.

Коли я зайшла до кімнати, Роні тихесенько щось дивилась. Я поставила рюкзака біля ліжка й тяжко видихнула. Я вдома. Не знаю, чи правильно вважати це місце домом. Мені тут подобалось. Ввечері місто було сяючим й затишним, а я полюбляла м’яке яскраве світло від гірлянд. Може й самій націпити біля ліжка. Я представила, як над ліжком висить гірлянда й кілька фото, але поки тут біла стіна.

-Тебе шукали, - Роні не відривалась від перегляду.

-Хто? – я сіла на ліжко в оперлась на руки.

-Хтось з компанії Маркуса, в нього ще ім’я таке божественне.

-Ерос?

Я різко вскочила й прихопила телефона.

-Так, саме він.

Де мені його шукати? Я вибігла на двір, але зовсім не розуміла, де у цьому великому місці знайшлось містечко для нього. Він не жив у гуртожитку. Ніхто, окрім однієї дівчини з їх компанії не проживав тут. Вона не скаже нічого, бо зацікавлена в тому, щоб в компанії не з’явився хтось, хто буде перетягати на себе увагу. Телефон Ерос вже давно змінив, то ж чекати, що він візьме слухавку надто безглуздо.

-Когось шукаєш? – Ерос стояв у тіні, сховавшись від ліхтарів.

-Ти мене шукав! Я певно сама мала тебе знайти, - він підійшов ближче, від чого серце забилось частіше.

Ерос став привабливим, він змужнів, та це не важливо. Я дивилась на нього з надією, й переминалась з ноги на ногу. Він має щось сказати, але чи готова я почути його.

-Мені телефонував батько.

-Я думала, що він не знає де ти.

-Я також, але він сказав, що ти була вдома і, щоб я змусив тебе мовчати, - він прочистив горло, а потім торкнувся моєї щоки, - Ляпас? Впізнаю його манеру спілкування. Я теж його отримав, а потім зібрав речі й пішов геть. Мені шкода.

-Мені теж, я хотіла, щоб наша дружба продовжувалась, але це неможливо… Після…

-Стривай, Беллс, - він прикладає пальці до моїх вуст, - не теревень, спочатку я. Я вибачаюсь за те, що наговорив тобі. Усе своє життя я бачив, що жінка, яку ти називаєш «мамою» не мала до тебе жодного відношення. Я сказав, що все те, бо був злий. Коли трохи оговтався, зрозумів, що ти ні до чого й звинувачувати тебе після усього, що ти зробила є дурістю.

-Добре, - я намагаюсь стримали усмішку, в мені наче загорівся вогник.

Між нами тиша. Звуки міста наче зникли, а ми просто стоїмо й дивимось один одному в очі. Його гарні очі не змінились, вії стали густішими, вилиці й підборіддя чіткішим. Я відкинула цю дурнувату ідею торкнутись його обличчя, а потім обійняти його.

Я радію, що він знову поруч. Мені було нестерпно, але зараз я могла злетіти до небес від своєї радості. Ми дві години просто гуляли по парку. Ерос розповів, як опинився тут. На той момент був рейс саме сюди. Він приїхав, знайшов квартиру, хоча з його злів він пройшов через пекло. Усі варіанти були геть занедбані, а у деяких були «сусіди», які вирощували на балконі травку. Його квартира в п’яти хвилинах від нашого універу. До речі, він вчиться на медфакультеті.

-Смерть мами вплинула на мене, я обрав шлях благородної професії, перспектив та допомоги іншим. А ти певно обрала щось творче?

-Журналістика.

-О, так, це твоє, - він посміхнувся, й я помітила невеличку ямочку на його щоці, - знаєш, мама вважала, що ми будемо гарною парою. Я теж так думав, але зараз є Мара й ми трішки менше ніж пів року разом. Вона зовсім інакша, але, коли я дивлюсь на неї, чомусь порівнюю з тобою.

Ерос зупинився, я послідувала його прикладу. Він став зовсім близько, а потім торкнувся прядки мого волосся.

-Її волосся чорне, а твоє медове, справді, на сонці наче мед. Твоє очі зелені, а її блакитні. Вона бліда й занадто худа, ви різні, але дуже схожі поведінкою й манерою спілкування. Ти завжди тягнулась до людей, як моя мама, Мара теж.

-Чому ти кажеш мені про це зараз? – відчуття «розбите серце».

-Бо не хочу, щоб ти все зіпсувала.

-Хіба я намагалась це зробити?

-Мої почуття до тебе, якщо я буду бачити тебе кожного дня, - він напружується, - Я…

-Та не парся, не хочеш, щоб я тебе переслідувала? То й добре, бажаю щастя, - я злюсь, - Йди до біса, та й годі.

Я знову тікаю, але це просто крах. Він щойно признався мені й почуттях й болісно опустив на землю. Не хоче, щоб я псувала йому життя. Чудово. Хай котиться на всі чотири сторони.