Глава 1

Він дивився на мене, наче на пусте місце. Я напружилась, мала б щось відповісти, але не змогла. Ледь стримуючи сльози я бігла геть. Цей чоловік викликав образу й страх одночасно. Ми були друзями колись, але зараз ця історія буде близька до драми. Повернімось на початок.

Ерос був трохи старший за мене, але ми з дитинства були разом. Наші батьки були найкращими друзями. Ми сиділи поруч за родинним столом. Він мовчки спостерігав за мною, іноді штовхаючи мене під столом коліном.

-Що ти хочеш? -пошепки говорю я.

Мені дванадцять, я підліток, який тільки-но почав показувати свої гострі зуби. Я не хотіла бачити його, бо мама постійно вихваляла його й ставила у приклад. Ідеальна дитина, та, начебто не я.

-Беллс, Ерос міг би допомогти тобі з навчанням.

-Так, люба, - мати Ероса сиділа з іншого боку від мене й торкнулась моєї долоні, ніби підтримуючи у скрутну годину.

-Наче в мене є вибір, - я закотила очі й тяжко видихнула.

Маргарет, мати Ероса, завжди намагалась мене підтримувати. Та на нападки матері вона знала, як захистити мене.

-Ти не маєш буди ідеальною, Белла, ти маєш бути собою, це найголовніше, - одного разу вона сказала це мені, а я запам’ятала.

-Не роби дурні, доню. Хочеш мати все, навчання на першому місці.

Він все ще мовчав, але я бачила, що його погляд було направлено на батька. Тодос мав не надто доброзичливий вигляд, але нічого зайвого не казав. Цей чоловік лякав мене. Іноді здавалось, що він має дві маски. Перша приємна іншим, а друга наче диявол дивиться в тебе й наводить страху.

Минув якийсь час. Ерос почав займатись зі мною, але я щиро ненавиділа його. Це було безглуздо, ненавиділа за те, що моя мати любила його більше за мене. Чи було цьому пояснення? Було. Але ця сімейна драма вилізе пізніше. Коли вони переїдуть до сусіднього будинку.

Мине кілька років, перш ніж це трапиться. Ми й до того моменту не будемо друзями, але саме тоді крига розтане.

Сім`я Ероса переїздить до сусіднього будинку. Він вже дорослий мовчазний юнак, тільки закінчив старшу школу й мав би поступити до університету, але чомусь лишився. Мені потрібен рік, щоб я втекла з цього місця.

Насправді мені не вистачало розуму, щоб знати, як вибудовувати стосунки з мамою. Я не розуміла геть нічого. Чому мама не любила мене? Чому вона піклувалась про Ероса більше? Я взагалі не відчувала її турботи. Ми ніколи не гуляли в парку й не їли морозиво або солодку вату. Вона полюбляла пекти пиріг й відносити до них.

Ранком я прокидалась, спостерігала за Еросом. Мене лякали мої власні думки. Не зважаючи на ненависть, я відчувала щось інше. Це почуття було інакше, мені ставало тепло в грудях, коли я дивилась, як він працює у саду. У нього були м’язисті руки, темне волосся прилипло до лоба, на шкірі блищав піт.

Що б я йому сказала, якби ми тоді розмовляли? Певно несла б нісенітницю, щось банальне. «Як справи, любий Ерос?», «не маєш бажання випити кави ввечері?». Та ні, дурня. Я розізлилась сама на себе й смикнула штору, наче вона в чомусь була винна.

В обід я вийшла на двір, причепила на руль велосипеда невеличку дамську сумку. Ерос вже сидів під деревом, заплющивши очі. Я милувалась. Його обличчя було сповнене спокою. Він наче спав, і мені зовсім не хотілось його будити.

-Ти ще довго будеш витріщатись на мене? – він розплющив очі, а я злякалась й повернулась до нього спиною.

-Я не витріщалась. Проходила повз.

-Я бачу тебе наскрізь, маленька міс Міллер.

Я намагаюсь стримали тремтіння, не хочу, щоб він бачив, що моє тіло реагує на нього. Я млію, але про це не повинен знати ніхто.

-То, що ти бачиш? – я рішуче повертаюсь до нього, та він вже стоїть навпроти і я бачу його зелено-карі очі й довгі вії.

-Бачу, що ти виросла, Белло, - він нахиляється ближче, й говорить пошепки.

Я завмираю, й вираз мого обличчя стає здивований й трохи згублений. Мені ще не казали цього. Жодна людина не казала мені, що я доросла жінка.

-Ти… що ти верзеш? – я штовхаю його у груди й тікаю, але чую його сміх й уявляю в голові його посмішку.

У нього гарна посмішка, чарівна, хоча, ні, чаруюча. Він не виходить з голови ні на секунду. Я сьорбаю кафу й дивлюсь в одну точку. Бек махає рукою перед моїм обличчям.

-Прийом, я викликаю тебе у реальність.

-Я певно їду дахом.

-Беллс, мозок покинув чат. Ти відсутня.

-Я сьогодні спостерігала за тим підлабузником і знаєш що?

-Тільки не кажи, що… - Бек хапає мене за руку. – Ти втюхалась?

-Ні! Нізащо! Але… Відчуття, наче він мене приваблює, я підіймаю погляд на неї.

-Ти зараз схожа на кота зі Шреку. То це просто статеве дозрівання, не панікуй! Він приваблює тебе, як чоловік.

-Трохи не те. Коли дивлюсь на нього, серце завмирає. Можу навіть посміхнутись, а як зрозумію, то обличчя перекошує.

-Ерос доволі гарний. Ти ж пам’ятаєш, він ще й відмінник.

-І чому це відмінник тут? Досі тут.

-Дізнайся.

В нього була причина залишатись. Він мав перспективи й можливості, але лишився тут. Кожен день все йшло шкереберть. Я зустрічала його кожного ранку, коли йшла до школи й поверталась. Ерос майже завжди посміхався й махав мені рукою, а я лише кривила обличчя й швидко бігла в дім. Аж поки він не зник.

Я повернулась додому, у звичний час, під вечір, але Ероса не було. Тато варив каву. Мама нервово терла щоку й дивилась в одну точку. Щось відбувалось, та я не розуміла. Сусідній будинок був у темряві, та ця темрява переходила до нас, й ми губились. Ця атмосфера бентежила мене.

-Що трапилось? – я дивилась на тата, та він намагався посміхнутись.

-Ти сьогодні пізно.

-Де Ерос?

-Белла, - мама підійшла до мене й провела рукою по моєму волоссю, - Маргарет сьогодні забрали у лікарню. Ерос з нею.

-Чому?

-Доню, це складно пояснити, - Тато гладив моє плече, стоячи поруч з мамою.

-Люба, вона помирає.