Глава 1

Тільки я збирався послідувати їхньому прикладу та втікти звідси, я вже зробив перший крок на шляху виконання цієї мети, як моя параноя завила: "Відеокамера!"  Ой, я вже встиг забути про неї, миттєво опинившись біля неї і вийнявши карту пам'яті я вже знову хотів покинути це місце, але параноя знову не дозволила мені цього зробити перевівши мою увагу на чаші з полум'ям, ну це досить таки небезпечно, тому нічого не залишається як їх загасити. 
І ось я лежу в себе в ліжку та розглядаю стелю, попутно роздумуючи про те що сталось і з кожною хвилиною моє бажання випити дідової настоянки зростає, а точно дід, вже десята, а його досі немає та й повідомив би мене дід про це, щось це мені не подобається. Але тепер я точно впевнений у тому, що надприродне існує, ну я і раніше в це вірив, але тепер я це знаю, а як кажуть: "Знати і вірити - це дві різні речі." 
Ще трішки обдумавши все що сталось я відключився. На мене накотила втома та і стрес також. Прокинувся в жахливому стані, начебто й виспався, але все тіло ломило, тому пересувався як дідок. Подивившись на годинник зрозумів, що проспав не так і багато, години три. Дід за цей час так і не повернувся, тому поплентав до нього у кімнату. Зайшовши до кімнати перше що потрапило мені до уваги це конверт, який лежав на ліжку. Повитріщавшись на нього деякий час я все-таки відкрив конверт та почав його читати, й з кожним прочитаним словом бліднів, а як не блідніти. Якщо все написане звести до одного, то вийде що дід помер. Так він сам написав: "Якщо ти це читаєш, то це означає що я мертвий". Від усвідомлення  цього, мені стало не добре і відкинувши листа я відправився у ванну кімнату. 
Привівши себе в більш врівноважений стан я знову прочитав того листа. На цей раз я прочитав його більш уважніше, намагаючись зрозуміти все, що там написано. Як писав дід, він із самого початку, ну тоді коли йому зателефонували, зрозумів що скоро помре. Те запрошення на свято будо пасткою. Мені дід не раз і не два розповідав про свої пригоди коли служив у армії, тоді я все це сприймав як веселі історії, а виявилось що вони були зовсім не веселими і несли в собі побічні збитки. Ну через все те, що зробив дід і те, як він багатьом порушив їх підступні плани, я не здивований що з'явилися ті, хто загорівся до діда чистою ненавистю. І у багатьох з'явилося бажання побувати на його похоронах, особливо якщо "вони" є причиною його смерті. 
За словами діда, не тільки ображені на нього люди, але й одна організація за ним полювали. І доки я все це читав, у мене в голові вилася тільки одна думка: "Як він від них шифрувався?" Приблизно рік тому нас сусіди запросили на похорон свого родича і після них дід деякий час ходив задумливий. Прийшовши додому, він захотів зі мною поговорити, повністю цю розмову я не пам'ятаю, але запам'ятав один момент: 
- Климентію!
- Так дідуся, що таке? - означений Климентій розвернувся і запитливо подивився на свого дідуся.
- Мені потрібно сказати тобі дещо важливе.
- Так, і що це? - його цікавість зростала.
- Це з приводу моєї смерті. 
- Діду тобі погано?! Ти занедужав?! - після сказаних дідом слів у нього прокинулись неспокій і страх.
- Хо-хо. Зі мною все добре, нехвилюйся. - Степан розплився калюжкою від розчулення, на те, як його онук відреагував.
- Тоді навіщо ти це говориш?! - він навіть ніжкою притупнув, щоби висловити свій гнів.
- Я хочу, щоб ти дещо зрозумів. Якщо тобі повідомлять про те, що я вмер, але тіла мого не покажуть - то помер я не своєю смертю!
У світлі фактів, що відкрилися, ця розмова вже не виглядає дивною. Я дуже довго роздумував над його словами, навіть записав їх у спеціальний зошит, ну туди я записую усі його вирази, щоб пізніше пороздумувати над ними. 
Щодо тієї організації, як написав дід, вона підвладна декільком країнам та створена була після завершення Другої Світової Війни. Коли він покопався в них у хроніках для з'ясування цілі, для якої вона була створена, дід дуже сильно здивувався. Звичайно це було написано в більш імпресивній формі, ну і я також прифігів. Ця організація була створена для вирішення питань містичного характеру, прямо таки "Люди у чорному". Ну хрін з ними, мене більше хвилює те чому вони за дідом полювали, хоча так, залізти до них на базу і вкрасти секретні дані, чим не привід для цього. Хоча можна було і домовиться. Дід також хотів з ними домовитись, але безуспішно, а все тому, що дід володів надздібностями. 
Ось цей момент я перечитував декілька разів: "Що, надздібності???" Ну тепер зрозуміло як він туди проліз. По словах діда в організації, ну серед великих шишок, був мужик, який з піною біля рота волав про те, щоб діда препарувати, ну звичайно дід такої долі для себе не хотів, тому тікав і попутно все там знищував.  
Ммм, так. Ну тут також більш-менш зрозуміло, вони на діда напевно такий бивень точили, за все те що він їм влаштував. Не тільки люди, але й дороге обладнання, а також захоплені зразки, все, було ним знищено. На їхні втрати мені якось класти, великий і товстий, мутровий ключ. 
Розповідь діда, про його надздібності, була сама цікава. Він мав чотири надздібності.  Овва!!! Ну тепер зрозуміло, чому він був ласим шматочком. Перші дві, родові, другі дві, він отримав пізніше. Найперша являла собою енергію, яку можна використовувати як пластилін, надаючи їй різні форми, або особливості. Дідові вона передалася від його батька, а йому від його батька, а цьому від свого батька і так далі, коротше за батьківською лінією. Дід надавав їй особливість вибухової речовини та за сигналом підривав. Друга дісталася йому від матері і стосувалася очей. Дід її повністю не розвинув, і як писав, його мати, тобто моя бабуся, могла бачити нутрощі живих істот.
Інші дві він отримав одночасно та використовував як одне ціле. Цими надздібностями були невидимість та нематеріальність. Та це ж чит!!! Тепер зрозуміло як він це все творив з такими надздібностями. 
Остання частина листа являла собою те, що мені робити далі. На деякий час дід попросив свого друга за мною пригледіти, а мені дав пораду, як стану повнолітнім кочувати по всій планеті та довго не затримуватись на одному місці. Угу, чудова порада, ні правда чудова порада. Останнім були вибачення діда, на цьому місці я мало не захлинувся слізьми. Але взявши себе в руки я продовжив читати, та прочитав дещо цікаве. Дід залишив мені невеликий подарунок для самозахисту. Мені стало цікаво що це таке, тому я спустився до льоху, там де і зберігався цей подарунок.
Знайшов я його досить таки швидко, тому, що він був не сильно забитий вареннями, соліннями та компотами. Являв він собою скриньку десять на десять на п'ять, тобто  десять заввишки, десять завдовжки і п'ять завширшки. Всередині знаходились вісім кульок трьох сантиметрів у діаметрі, в середини кожної сяяла жовта цяточка. Мене зачарувало побачене, це було чарівне видовище. Під кришкою я знайшов ще одного листа. Прочитавши його я зміг зрозуміти, що був він написаний раніше ніж попередній, а також пил який був присутній на скриньці не тонко так натякав, що торкались її дуже давно. В листі як такої важливої інформації не було, в ньому розповідалось про ці кульки. Після отриманої інформації, я по іншому на них поглянув. Ну я припускав, що це може бути, але не сподівався вгадати. Ці кульки були невеличкими бомбочками і в листі була інструкція як ними користуватися, а також вибачення діда і те як він мною пишається. Це стало останньою краплею і разом з всім тим, що сьогодні сталося, моя гребля самоконтролю була прорвана, тому сівши там де я стояв і уткнувшись у коліна, я дав волю своїм емоціям.