Розділ ІV

Її розбудив гучний звук грому, а далі важкі краплі дощу вдарили в шибку.

«От і гроза» - подумалось.

Блискало, гриміло, вітер скаженів.

Раптом почулось короткий гавкіт собаки, який раптово замовк і почав скімлити.

Жінка вийшла на ганок і вклякла. На сходинки до неї бігла внучка, вся мокра. Її голосні схлипи навіть звук грому для неї перекрили.

Вхопила дитину за руку й потягнула в кімнату.

Дівчинку трясло й у жінки руки трусилися. Стягала з неї мокрий одяг, кутала, дала води й суворо почала розпитувати. Звук її голосу трохи зупинив істерику онуки.

- Вдома всі живі?

- Так, - хриплим голосом відказала онука.

- То чого ж ти з дому вирвалась в таку погоду, та й ніч вже надворі?

- Я не знала, що робити… Вдома таке коїться…

- Що сталося?

- Тато прийшов додому з тіткою Ларисою, вона недавно сюди переїхала. Вони разом з татом працюють. Спочатку вони сіли за стіл вечеряти. Та тітка принесла вино, вже почату пляшку. Налила собі й мамі, тато відмовився, мовляв він вино не дуже любить, а сьогодні в неї вже пив трохи. Мама випила, а стакан Лариси так і залишився стояти. Вони повечеряли, а потім я пішла до себе. Почула крик тата… Тато почав збирати речі, сказав, що буде жити з Ларисою та її сином, він мій однокласник. Що він хоче свого сина, а мама народити не може, - по обличчю дівчинки в два ручаї текли сльози.

- Як ти кажеш ту жінку звати, до якої тато пішов?

- Лариса. Тато збирав речі, а мама сиділа й посміхалася. Я думала, вона ту Ларису за коси з хати вижене, а вона ходила по хаті й посміхалася. Тато її ображав, називав дурепою, психічно хворою, а мама лиш сміялася. Потім тій Ларисі зателефонували. Вона вийшла розмовляти по телефону, то була її сестра. Я почула, як вона сказала, що напоїла зіллям тих кого хотіла й тепер буде так як вона хоче.

- Як вона хоче, сказала? – голос Корнієнчихи було не впізнати.

- Сказала, цитую «та дурепа складе капці в психлікарні, а чоловік вже мій». І ще говорила, що моя мама розказувала, що ворожки не бачать подій у житті своїх близьких. І, казала, що цитую «стара дурепа так нічого і не зрозуміла». Бабусю, що робити?

Корнієнчиха сповзла на коліна біля ніг своєї онучки, а тоді подумки дала собі запотиличник. Не час панікувати. Треба виправляти, наскільки можливо, те що зробила.

- Де зараз мама?

- Я їй снодійного таблетку дала і в будинку замкнула.

- Добре. А де та Лариса живе, знаєш? – жінка уважно глянула на внучку.

- Знаю. недалеко біля нас.

Раптово за вікном перестав йти дощ, тільки далекі громові розкати нагадували про грозу. Вітер трохи затих.

Жінка швидко скидала в сумку якісь пляшечки, вузлики трав.

 Одяглась і звеліла одягатись онуці, змінний одяг у бабуся був…

Лариса знімала будинок і Корнієнчиха направилась до нього. Внучку відправила до мами, перевірити як там вона.

Двері в будинок Лариси виявилися незамкненими. Мабуть настільки раділа причарованому чоловікові, що забула замкнути. Це спрощувало справу. Ворожка тихо зайшла в будинок.

Заглянула в одні двері – кухня, в інші – там спав хлопчик. З під закритих дверей наступної кімнати пробивалось світло, було чути стишений сміх, розмову.

Ривком відкрила двері – там в ліжку була Лариса й її, ще донедавна, зять.

Виставила перед собою праву руку і пішла на Ларису, промовляючи закляття. Чоловік завмер і боявся поворухнутися, а розлучниця вже не могла відвести очі від руки Корнієнчихи.

Ворожка завершила закляття, дістала з сумки пляшечку й простягнула Ларисі. Та як зомбі взяла її в руки.

- Пий, - гаркнула ворожка, пильно вдивляючись в очі нахабної жінки.

Лариса випила й мішком опустилась на ліжко – вона була без свідомості.

- Вона жива? - хриплим голосом обізвався Денис.

- Мовчи! Я тобі слова не давала! – в голосі переливався гнів. – Дивися мені в очі!

Корнієнчиха знову підняла праву руку й почала шепотіти закляття. Реакція її вже колишнього зятя була такою ж як і його коханки.

Поки вони були у відключці ворожка дістала віхоть трав, запалила їх і димом почала обкурювати навколо їх тіл, знову промовляючи закляття.

Коли вона завершила, Денис відкрив очі й не тямлячи себе оглянувся навколо. Потім в погляді проблиснуло розуміння. Він глянув на ту, яка була матір’ю його дружини й засоромлено опустив голову.

- Відколи ти відмовився від моєї доньки і залишив ваш будинок, ти став мені чужим  і тепер я можу бачити тебе.

- Я не знаю, що на мене найшло, - каяття наздогнало його.

- Ну ти ж з цією шмарою майже три місяці спиш, - жінка дивилась на нього зневажливим поглядом. – Це ти допустив цю ситуацію.

- Вона казала, що причарує мене, напевне їй це вдалося, - виправдовувався чоловік.

- До сьогодні, ти спав з нею без «причарування». Якби між вами не було інтиму, то їй би мало що вдалося. Ти приніс бруд в подружнє ліжко, тому за це буде відплата. Але зараз на тебе немає часу. Розбуди цю лярву.

Коли Лариса отямилась, Корнієнчиха простягнула їм пляшку з водою, наказавши випити по три ковтки. Вони не сперечалися і зробили як вона веліла.

Далі ворожка рушила до доньки, яку треба було рятувати.