Частина четверта

Дзвінок у двері розбудив мене о сьомій ранку. Я вскочив, як був, у майці та трусах, перебуваючи в напівсні, все ще не в змозі відійти від побачено вночі кошмару.

- Вікторе Петровичу, відкривайте, це поліція! У нас є до вас кілька запитань!

Мої руки автоматично відкрили замок. У коридор зайшли троє поліцейських. Один з них був років за сорок і в штатському, з мужнім і рішучим виразом на обличчі. Двоє молодших у формі мовчки стали в коридорі, чекаючи наказу.

- Дозвольте представитися: слідчий Віталій Петренко, - почав старший поліцейський.

- Ви мене прийшли заарештовувати? Що сталося? - я був здивований та наляканий цим раптовим візитом. 

-  Поки що ми прийшли лише вас опитати, - відповів слідчий. 

-  Скажіть, у чому мене підозрюють?

-  Ви пам'ятаєте вашу ученицю Тетяну Вітер?

-   Так, звісно, вона же вчиться у моєму класі, - відповів я. 

Слідчий пильно подивився на мене, наче підбираючи слова, й нарешті продовжив:

 - За деякими свідченнями, ви один з останніх, хто бачив її живою.

Мене ніби вдарило блискавкою. Я захитався, оперся на стіну, та повільно сповз на підлогу. Слідчий нахилився наді мною і запитав, чи все гаразд. Я не відповідав. 

 -  Принесіть йому води, людині зле, - наказав він.

Хлопці схопили м ене під руки, та всадили мене у крісло, сунувші у руку склянку з водою. Я жадібно випив усю воду. Слідчий сів у друге крісло, не зводячи з мене погляду. Нарешті він розповів, що сталося з Тетяною. Її тіло знайшли біля під'їзду її будинку о п'ятій ранку. Її однокласник з сусіднього будинку вийшов вигулювати собаку, і той знайшов її понівечене тіло. Вона випала з вікна у своїй кімнаті - воно було відчинене.Мати Тетяни випивала з подругою ввечері й міцно заснула, тому нічого не бачила й не чула. Дівчина була мертвою вже кілька годин. Головною версією було самогубство. Я виявився одним з підозрюваних, який міг довести її до самогубства.

 - Вона не могла вчинити самогубство! Я це знаю, - твердо сказав я слідчому. - Вона сильно любила життя і прагнула побороти хворобу. Версія вбивства не розглядається?

 - Поки що ні. А ви можете когось запропонувати в якості підозрюваних?

 - Так, маю,  - відповів я, одразу згадавши про Асмодея.

 -  Ви готові поїхати з нами до відділку й там дати свідчення? - спитав слідчий

 -  Так, я готовий. Дайте мені кілька хвилин на збори, та я поїду з вами!

Збори тривали хвилин двадцять, бо я не міг згадати, де поклав свій одяг. Потім я ще хвилин десять шукав свої ключі та гаманець, потім не міг згадати, куди подів свій паспорт. Все ще хитючись, я вийшов з квартири. Мої руки тремтіли, і я ледь зміг повернути ключ у замку... 

Дорога привела мене до тями. Я знав, що саме розказати інспекторові. Я розповів усе, що пам'ятав про Асмодея, його погрози, нав'язливе залицяння до Тетяни.

Слідчий слухав мене дуже уважно, не перебиваючи, лише легенько постукував олівцем по папірцю, та іноді робив у блокноті якісь короткі нотатки. Нарешті, я закінчив, та знесилено опірся спиною на спинку стільця.

 -  Отже, підозрюваний Сергій Гробар, шістнадцять або сімнадцять років, сказав слідчій, не віджриваючи від мене пильний погляд своїх водянисто-сірих очей. - З дивною поведінкою та невмотивованою агресією до оточуючих. Я правильно вас зрозумів? Добре, ми додаємо цю інформацію до справи. Але ви все одно залишаєтеся підозрюваним. Ми вимагаємо від вас підписку про невиїзд і візьмемо особисті дані. Знаючи деякі ваші особисті мотиви, я не буду вас заарештовувати. Поки що. Тут деякі ваши колеги підписали на вас заяву про розбещення неповнолітньої. Але в нас бракує доказів. Прогулянки під ручку - це ще не розбещення. Ви можете прийти на поховання. Раджу вам далі співпрацювати зі слідством! Це полегшить ваше становище!

- Отже, я вільний? - я був здивований, що мене не збираються затримувати, саджати у камеру, надягати наручники, та ще щось, як це часто показують у фільмах.

-Так, - слідчий посміхнувся, побачивши вираз мого обличчя. - Заарештовувати вас зараз я не бачу жодного сенсу.  Ви вільні, поки поводитися адекватно , та не даєте підстав вважати, що ви мождете кудись втекти. Дуже не раджу цього робити. Вас знайдуть, і дуже швидко. Якщо сидітиме тихо на місці, без різких рухів, та будете завжди доступні для дзвінків, це буде добре для всіх.  Ось мій телефон. Якщо щось пригадаєте чи побачите, дзвоніть у будь-який час. Бувайте здорові.

Поліцейський відділок виявився далеченько від мого дому. Довелося півгодини шукати зупинку маршрутки. Поки йшов, я знову відчув зловісний погляд на собі, й на мене накотилася панічна атака. Мені здалося, що Асмодей знову йде за мною, ховається за поворотами. На зупинці було багато людей, і я зітхнув з полегшенням. Додому доїхав без пригод, й одразу завалився спати. Але виспатися мені не вдалося. Знову снилися кошмари. Мені снилося, що у квартирі Тетяни, але ніби невидимий. Я бачив, як спить її мати, бачив, як вона відкриває двері Асмодею та впускає його до квартири. Вони заходять у її кімнату. Асмодей безцеремонно притискає дівчину до стіни та стискає руками її шию.

- Вже незабаром північ, - каже він замогильним голосом. - Час вирішувати, дівчинко! Чи готова ти приєднатися до мене в темряві? Іди за мною у вічне життя! Дай мені вкусити твоєї крові, а потім я дам тобі вкусити моєї.

Я бачив, як Тетяна зблідла. Її руки тряслися, а в очах був жах. Вона відповіла:

- Ні, ніколи. Моя душа прагне до світла. Я не піду за тобою в темряву! 

Асмодей оскаженів. Його очі горіли. Він підняв руки, і здавалося, що за його спиною розвіваються чорні крила.

- Ти посміла відмовити мені? Тому, хто готовий був віддати тобі все, навіть власну кров? Дурепо! Ти хоч розумієш, від чого ти відмовляєшся?

Я хотів закричати, але мого голосу ніхто не чув. Я хотів допомогти Тетяні, але був наче безтілесним духом, що лише спостерігав за всім зі сторони. Асмодей накинувся на дівчину й почав її душити. Я помітив, що на його руках були ті самі елегантні шкіряні рукавички. Тетяна відчайдушно опиралася, але сили були нерівні. Асмодей душив її вміло, так що замість криків, з її горла виривалися лише жалюгідні хрипи. Коли в неї вже не стало сил, Асмодей вчепився зубами їй у горло. Вампір пив жадібно, неначе алкоголік п'є горілку з горлечка, захльобуючись. Нарешті Асмодей відпустив Тетяну. Вона повільно сповзла на підлогу. Дивним чином кров з шиї не текла, а дуже швидко звернулася. Було видно лише дві маленькі ранки на горлі. Вона була ще жива й дихала. Від того, що сталося потім, мене ледь не знудило. Я знову лише був лише спостерігачем, не маючи можливості втрутитися. Зробивши свою брудну справу, Асмодей підвівся, схопив дівчину й одним рухом звернув їй шию. Почувся хрускіт хребців, такий гучний - наче постріл у.мертвій тиші.  П'яна мати та її подруга так і не прокинулися. Асмодей відкрив вікно й довго вдивлявся у нічну темряву. Мабуть, чекав, поки зникнуть останні свідки. Він схопив дівчину й міцно обійняв її, наче вона була ще живою.