Частина третя

Решта днів потягнулися наче сон. Я то літав на крилах любові, то падав у безодню страху та відчаю. Я ходив на уроки й вів заняття наче автомат, зовсім не задумуючись, а іноді просто не тямлячи, що саме я робив. Я проводжав Тетяну після уроків до маршрутки, а потім й додому. й знову ловив на собі повні ненависті погляди Сергія. Він йшов за мною невідступно, наче тінь. Лише коли я сідав із дівчиною у маршрутку, від відставав, але потім знову наздоганяв мене біля зупинки. Й знову погрожував мене вбити, якщо я не відчеплюся від дівчини. Мені це все добряче надоїло. У день коли у мене не було уроків у школі, я сходив на Андріївський узвіз, й там на барахолці я побачив старовинне розп'яття у вигляді кинжалу. На моє прохання, ювелір покрив його сріблом за добру винагороду. Тепер я носив кинжал-розп'яття на поясі, й гадав що вже можу не боятися цього божевільного неформала ким би він там не був... Залишалося ще два дні.

Всі ці дні пролетіли наче у тумані. Аж до тієї самої завітної п'ятниці, коли я запросив Тетяну на концерт. Навіть про концерт я згадав не одразу, а тільки лише коли знайшов два квитки у своєму щоденнику прикріпленими до відповідної сторінки.

Після уроку я привітався з Тетяною і побачив що вона аж сяяла від радості та передчуття чогось надзвичайного.

- Тетянко, в тебе гарні новини? - спитав я, сподіваючись, що може батько знайшов їй гроші на лікування.

- Поки що ні, а що? - спитала вона із здивуванням. - Твоє запрошення на концерт ще в силі?

- Так, звісно, - відповів я. - Давай я заїду до тебе о шостій вечора.

- Гаразд! Тільки мені треба попередити маму, щоб вона мене з тобою відпустила. Тобі доведеться з нею трохи поспілкуватися. Тобто, ти маєш їй сподобатися як чоловік.

- Це вже друга справа, - відповів я із посмішкою. - Я постараюся їй сподобатися, будь певна!

Тетяна посміхнулася та послала мені поцілунок рукою...

Уроки у п'ятницю я провів наче птах, що злетів на крилах. Мене "несло", в мене відкрилося друге дихання, я вже не міг дочекатися вечора щоб, нарешті, зустрітися з Тетяною та повести її на концерт.

Після уроків я знову проводжав її додому. Дівчина була мовчазна та невесела, але про причини свого настрою відповідати не захотіла. Я це списав просто на втому.

Поки був час, я поїхав до театральної лавки, й взяв там напрокат костюм київського денді 19-го сторіччя - тростина, рукавички, циліндр, сюртук, - все як на світлинах тих часів, й все чорного кольору. навіть сорочка та краватка.

Я викликав таксі та рівно о шостій вечора під'їхав до дому Тетяни. Із хвилюванням піднявся вже такими знайомими сходами, й рішуче подзвонив у двері.

- Хто там? - спитав дзвінкий жіночій голос.

- Доброго дня! Я  до Тетяни! Ми з нею домовлялися що я її поведу на концерт.

Двері відчинилися. На порозі стояла охайна жінка, трохи за тридцять років, з такою же короткою зачіскою, як у Тетяни. Різниця була лише у віці та кількості косметики на обличчі. У темряві я міг би їх переплутати одну з одною.

- Ви Віктор? - спитала вона, - Проходьте! Мене звати Валерія, я мати Тетяни.  Вона ще вбирається. Вона скоро вийде. Посидьте поки на кухні, почекайте. Може чаю?

Від чаю я не відмовився. Готуючи чай, Валерія влаштувала мені справжній допит про те, хто я такий, де вчуся, де працюю, чи була в мене дівчина, як познайомився з її донькою, та що збираюся робити далі. Я віповідав на всі питання чесно, нічого не приховуючи, бо одразу відчув, що ця жінка бачить мене наскрізь, й зрозуміє, якщо я брешу.  У її зелених очах відчувалася якась потужна внутрішня сила, така сама, яка вирувала  у Тетяні, й зводила мене з розуму...

Коли чайник закипів, Валерія розлила гарячій чай у чашки та сіла навпроти мене.

- Можна я вам задам одне питання, Вікторе? Мабуть це якось… неправильно, що дорослий чоловік зустрічається… вона же ще дитина! Ви же розумієте, що вона ще наївна та легковірна…

- Я все розумію, - відповів я, - тому тримаю себе у руках. Повірте мені, найменше в світі що мені хочеться - це якось скривдити вашу дочку. Я просто проводжаю її та розмовляю з нею. Їй дуже самотньо, вона не знаходить спільної мови із однолітками. Ваша дочка - надзвичайно цікава дівчина! Що поробиш, нас тягне один до одного наче магнітом. Мені ще з жодною дівчиною не було так добре, та їй здається теж добре, коли я з нею. Вона стає на якийсь час веселою та безтурботною... 

- Добре, якщо так, - Валерія зітхнула з полегшненням.  Сподіваюся, що ви джентльмен та не скривдите мою дочку. Ви знаєте про її хворобу?

Я ствердно кивнув, й випив ковток чаю, щоб приховати вираз свого обличчя.

- Так, я бачу, мабуть вона про все вам розповідала. - Валерія взяла серветку та витерла сльози, які виступили у неї на очах. - Може це краще, що вона знайшла такого друга, якому може довіряти! Бо навіть мені вона розповідає не все. Я це відчуваю. що вона щось приховує у собі... Їй дуже не вистачало батька… Всі ці роки... І мабуть, це я винна. Він дуже хотів хлопчика, та уявлення не мав, що робити із дівчинкою… В мене були дуже важкі пологи, і я вже не хотіла більше дітей. А він дуже хотів… Тому й пішов від нас. Знайшов ту жінку, яка дала йому все, що він хотів…

- Так буває,  - сказав я. - Для багатьох чоловіків жінка - лише інструмент. Але я не такий егоїст. Я кохаю вашу дочку. Я ще не зустрічав нікого краще за неї. Знаєте. спорідненість душ - вона відчувається одразу...

- Так, я це бачу, - сказала Валерія. - Я сподіваюся, що кохання зцілить її. Я хапаюся за будь яку соломинку. Все що мені залишається - це надія...

Жінка знову витерла сльози серветкою - я бачив що вона тримається з останніх сил, щоб не заплакати по справжньому... Коли Валерія отямилася, я отримав відповідь, що мені дозволено взяти її дочку на 4 години, але до 11 вечора її дочка має бути вдома. Й це жорстка умова, яка не підлягає обговоренню.

Коли Тетяна нарешті з'явилася в коридорі, я ледь не зомлів від захоплення: я побачив справжню готичну красуню. Тетяна надягла перуку із розкішним чорним волоссям, яке розсипалося прекрасними локонами. Голову прикрашала проста срібляста діадема із витими квіточками лілеї. Макіяж був скромним, але дуже їй пасував - очі підведені так, щоб здаватися ще більшими. Дівчина одягнула  чорну готичну сукню із елементами декору у стилі позаминулого століття. Враховуючи, що вони з мамою жили дуже скромно, сукня скоріше за все була куплена десь на секонді, але вона так пасувала дівчині, наче саме на неї шилася. Я ледь помітив, що за спиною Тетяни прикріплені янгольські крильця з пір'я такого ж кольору і відтінку, як і сукня. Янголятко із чорними крилами…