Глава 1

Ангеліна. Дві години по тому. Жіночий гуртожиток.

- Ангеліна ти збожеволіла? - кинулася до мене подруга Жанка. - Ти чим думала, коли цей світ створювала?

- Жанко, хоч ти не починай! Мені вже всі вуха продзижчали цим проектом! А я лише хотіла проекспериментувати…

- І що з цього вийшло? Чи задоволена результатом? Тепер кілька століть налагоджуватимеш стосунки серед цих рас! - Жанка метушливо ходила по кімнаті, а я сиділа на ліжку, підібгавши під себе ноги, та спостерігала за нею.

Моя ідея поселити в один світ сім різних рас викликала у Небесній Академії фурор. Такого сміливого проекту ще ніколи не бачили. Звичайно, існували світи, де жили кілька рас, але щоб саме такі, та ще й люди поряд з ними. Ні, такого в Історії Всесвіту ще не було. Саме тому зацікавилися проектом. Мені вже сказали, що завтра треба з'явитися до Зали Світобудови та вибрати відповідну планету. Там втілять усі мої начерки та відправлять мене спостерігати, керувати, контролювати…

 - Жанко, а пішли зі мною? – несміливо запитала я. - Мені все одно потрібні помічники. Я краще тебе візьму...

- Жартуєш? – фиркнула подруга, – я під цим підписуватись не буду! Навіть не вмовляй!

- А ще подруга називається, - я образилася.

Мені зараз бракує підтримки. А вона ще й відвертається! Тільки бурчати може!

- Ну й добре, як хочеш! - Пересмикнула я плечима. – Піду, схожу до хлопчиків із факультету Хранителів. Підшукаю собі там парочку янголят. Може, хоч ті не відмовлять.

- Успіхів, - побажала мені Жанка і, сівши за свій стіл, схилилася над книгами.

Але й там мене спіткала невдача. Наді мною сміялися всі та називали мій проект абсурдним й нежиттєздатним. Ніхто не вірив у те, що цей світ протримається довше століття.

Я зовсім поникла та побрела до кабінету Якова Мирського. Несміливо постукала.

- Так-так, увійдіть.

- Професоре, можна? - Вимовила я, відчиняючи двері.

- Ангеліна, - він розплився в посмішці, - проходьте. - Професор показав рукою на стілець навпроти. - Що вас привело до мене?

- Розумієте, я подумала, може, я перероблю курсовий проект?

- Ви хочете відмовитися від вашої сміливої ​​задумки?

- Так, - я опустила голову і смикала поділ туніки. - Він нереальний. Наді мною всі сміються... - тихо додала я.

- Мила Ангеліна, - добродушно посміхнувся професор Мирський. – Вони просто вам заздрять. Ви перевершили всіх. І лише ваш проект у цьому столітті буде втілено. Тільки ваш дає нам надію на побудову добросусідських відносин між різними расами.

- Але ж я сама не впораюся…

- А хто сказав, що ви будете самі?

- Я питала у інших випускників, вони не хочуть, – ще більше засмутилася я.

- Ангеліна, я вас не впізнаю, ви завжди були оптимісткою і знаходили вхід та вихід там, де ніхто його не бачив та й не чекав. Крім того, я знайшов вам помічника. І не забувайте про те, що кожен світ повинен мати на противагу Білому ще й Чорне. Тож не дивуйтеся, коли зустрінете добровільний загін демонів-спокусників.

– Що? Демонів? Але навіщо? – я не могла повірити у його слова.

- Ангеліна, ось чому ви вчилися тут цілих сім століть? Добро і зло. Світло і Темрява. Одного без іншого не існує. Різниця лише у частці, яке займає те чи інше. Але! Якщо у світі оселяться лише ангели, нічого доброго не вийде. Так само, як і у світі, де правлять лише демони. Потрібен дисбаланс. Вони, зазвичай, самі приходять. Їх не треба кликати. Прийдуть та й оселяться. Ти відчуєш їх. Познайомся з ними, постарайся налагодити зв'язки та співпрацю, але не лізьте у справи одне одного.

- Але якщо у світі будуть демони, то про яке добросусідство йтиметься? Це ж неможливо!

- Реально все, моя люба. Потрібно лише постаратися.

- Добре, - видихнула я. - Але хто ще піде зі мною у новий світ?

- Я хотів би відправити з тобою Максиміліана. Випускник-проектувальник. Він створить цей світ, і ви разом візьмете до рук владу над ним. У ваших руках буде доля мільйонів істот, і від вас залежатиме, як складеться їхнє життя. Наважуйтесь! Завтра я чекаю на вас із Максиміліаном у Залі Світобудови.

***

Я встала і, попрощавшись, вийшла з кабінету професора. Вирушила на пошуки Макса. Хлопець був чудовий, добрий, чуйний, з м'яким характером. Одягався зазвичай у джинси та футболку, світле волосся довжиною до плечей завжди було перехоплене сріблястим обідком. Втім, обідки тут носили майже всі. І я в тому числі. Зручна штука, до того ж, ще й у переміщеннях у просторі просто незамінна.

Макса я знайшла у його кімнаті. Він сидів за величезним планшетом та розглядав МІЙ проект.

- Привіт, потрібна допомога?

- Ой, Ангеліна, ось ти мені й потрібна! Ну, поясни мені, будь ласка, як у твоїй світлій головці виникла така чудова ідея?

- Сама дивуюся, - я знизала плечима та сіла на сусідній стілець.