Крок 13. Завести кота та прийняти свою сутність.

Страждала я не довго - рівно до ранку. А як сонце почало займатись на вранішньому небокраї, то розвіяла мотоцикл Ніка-Якова по вітру, як і всі спогади про нього. Все, більше його у моєму житті немає. Мені було боляче, навіть, не через нього, та не через обмануті свої почуття. Якось у моєму житті виходить так, що чоловіки постійно мене обманюють. Мабуть, ще не зустріла того, хто б дійсно мене любив. Боляче було лише через те, що бабуся заплатила за мою помилку своїм життям. Тепер буду обережніша у виборі чоловіків, якщо взагалі колись наважусь на такі відносини. У коханні я розчарувалась остаточно. Тепер буду жити інакше. Мабуть краще жити не відчуттями, а головою. Так робила моя бабуся. Так буду робити я.

Зранку прибіг… Шарик! Я зраділа його появі, а він зрадів буді. В ній з радістю оселився. Хоч щось хороше відьмак зробив. Не стала розвіювати його працю. Зроблено ж добротно, нехай буде! Пес радісно бігав подвір'ям та заривав кістки в городчику, якими я його пригостила. Спочатку він їх гриз, а потім вирішив запастись, про всяк випадок! На вигляд звичайний пес – Шарик! Оце у бабусі була фантазія! Місячного пса, що відганяє нечисть, назвати Шариком! Добре, що хоч не Тузіком!

Кузя метушився по хазяйству. Перевіряв чи всі трави та інгредієнти на місці.

- Ну як? – я стояла в порозі кімнати, з кавою в руках.

- Все добре! Нічого не пропало! Він тут правда все попереставляв і поперевертав добряче, коли зілля шукав, але все на місці.

- Ти пробач мені, що я одразу не здогадалась покликати тебе, як ти пропав!

- Та, нічого, буває. Любовний приворот сильний, он як тобі голову закрутив. Але тебе хоч приворожили, тепер коли його більше немає має відпустити!

- Вже відпустило!

- Це добре! Ксюші поталанило менше, вона насправді його кохала всім серцем, тому змушена була взагалі від кохання відмовитись, щоб викинути цього нелюда з душі!

- Так, а я потім його привела знову! Це стало її смертю!

- Не картай себе, у кожного своя доля, – співчутливо промовив він. – Принаймні, якщо у тебе колись буде внучка, то він не задурить їй голову!

- Якщо колись буде. - я помовчала, потім запитала. - Кузю, а чи можна мені теж так зробити, щоб я більше ніколи не закохувалась?

- Тьху на тебе, Лесю! Навіть не думай! Це ще чого так вирішила?

- А що хорошого в тому коханні? Я, наприклад, двічі закохувалась і двічі мене обдурили!

- Може ти і жодного разу ще не закохувалась! Перший раз думала, що закохалась, а другий раз тебе приворожили! От, уже дурна твоя голова! Навіть не думай!

- Добре Кузю, піду на роботу, а ти тут хазяйнуй і за Мулею придивись!

- А що за нею дивитись, он бігає твоя псина, курей ганяє! Краще б кота принесла додому! Що ж ти за відьма без кота?

- До речі, про кота. Добре що нагадав. Якого, хоч тобі кота треба?

- Не мені, а собі! Це ти сама маєш відчути, якого треба. От побачиш його десь і зрозумієш – твій! Тоді і принось!

Цього дня вирішила піти на роботу. Життя продовжується і потрібно жити не зважаючи ні на що.

- Лесю, ти так гарно сьогодні виглядаєш! – здивуванню Маші не було меж, коли вона забігла до мене на чай. – Це Нік на тебе так впливає?

- Ні, – заперечно похитала головою. – З Ніком ми розійшлися остаточно. Він поїхав із села назавжди та більше не повернеться! – збрехала я не змигнувши оком. Так, брехати я тепер навчилась, так як і вести подвійне життя. Вчитель був хороший! Знову згадала про нього. Мазнула головою.

- Не хочу більше про нього говорити! Ніколи не згадуй більше його ім'я та іншим передай, щоб мене більше не розпитували!

- Добре, не злись! Ти якась дивна сьогодні!  

- Трохи не виспалась.

- А по тобі не скажеш! Ти якось яскравіше стала виглядати. Волосся стало червоніше і очі блистять! Ти що пофарбувалась?

Я встала, підійшла до дзеркала, повішаного на стіні. Глянула. Дійсно змінилась. Колір шкіри вирівнявся, став ідеально підходящого мені відтінку, зникло ластовиння, що з'являлось під сонцем, очі стали зеленіші, а волосся червоніше. Мабуть, зілля так подіяло.

- Так, пофарбувалась, - погодилась з версією Маші.

- Тобі так личить, навіть, очі здаються зеленіші!

- Хотілось оновитись і зняти стрес!

- Це ти молодець, що не плачеш! Він того не вартий! Добре, що вигнала! Нехай котиться в свою столицю! – вона глянула на мене, зрозумівши все без слів: - Добре, мовчу!

- А у нас з тобою поповнення! –радісно сказала Маша.- Нам двох котиків підкинув хтось!

- Котиків?

- Так, сьогодні зранку приходжу на роботу, а вони сидять у мене на порозі. Такі гарнющі! Може, візьмеш одного?

- Пішли подивимось! – зраділа я .

Ми зайшли до неї в бібліотеку. Там біля столу Маші, у коробці спали двоє котенят. Вони були ще зовсім маленькі, не більше місяця. Один чисто білий, а інший сірий і лахматий. Я взяла на руки сірого. Він відкрив очі і радісно замуркотів. Своїми жовтими очима котик уважно на мене поглянув та потерся об мою долоню. Котиня було зовні схоже на мого домового – сірий, мохнатий і з жовтими очима.