Крок 12. Розчаруватись у коханні.

Летіла додому, як навіжена. Не відчувала ні холоду, ні вітру. Також, вже було все одно чи побачить мене хтось з людей. Приземлилась біля своєї хвіртки. Цього разу вдало – на ноги. Поглянула на будинок – темно. Отож, Нік спить. Обережно відчинила сіни і зайшла навпомацки в кімнату з травами. Ввімкнула світло.

- Кузя!- тихо покликала свого домового.- Кузюня! – жодного поруху. Де ж він? Я подивилась за піччю, під столом, у шафі - ніде і сліду. Розчаровано вимкнула світло та пішла до своєї кімнати. Обережно зайшла, але світло раптово ввімкнулось само по-собі. Я примружила очі. На ліжку сидів одягнений Нік. Що з ним? Його чорняве волосся пішло сідиною, під очима темні кола, навіть на мить здалось, що я розгледила мімічні зморшки.

- Де ти була, Лесю? – холодно спитав він, заклавши руки перед собою.

- Гуляла! – з переляку збрехала, не відводячи він нього очей.

- Брехати ти так і не навчилась, – натягнуто посміхнувся він. – Ти чув Кузя? Вона гуляла!

Я провела поглядом у тому напрямку, куди поглянув він. У кутку, під столом жався мій домовий. Його трусило від жаху. Нічого не розуміючи, здивовано поглянула на Ніка.

- Ти бачиш мого домового?!

- Звичайно, Лесю, бачу. Ти нічого так і не зрозуміла? – він шалено розсміявся.

Цей сміх для мене здався тепер жахливим, не людським, а потойбічним. Я дивилась на Ніка і не йняла віри. Хто ж ти?

- Здивована?

- Так. Поясни, хто ти такий і чому мій домовий тебе боїться?

- Тому, що це я його закинув світ за очі, щоб не заважав і не розповів хто я насправді. Ми давно з ним знайомі, ще з тих часів, коли імені у нього не було. Так, Кузю?

- Так, Якове! – тихо прошепотів домовий.

- Яків? – мене ніби блискавкою вдарило. В очах потемніло, серце пропустило кілька ударів, а повітря в легенях, різко скінчилось. Я обперлась спиною на стіну та спробувала дихати глибше, опановуючи себе. Зараз дуже важливо твердо стояти на своїх ногах, бо якщо переді мною той, хто я думаю, то мені буде непереливки. Я стала обережно виводити його на розмову. – Той Яків, що обдурив мою бабусю? – тепер пазли в моїй голові почали по-троху складатись.

- Так, Лесю, той самий! – він саркастично посміхнувся. – Правда я її не дурив, вона сама віддала мені зілля з квітки папороті, коли я попросив. Ксенія кохала мене по-справжньому, тому мені навіть придумувати нічого не довелось. Ти ж – інша справа. До тебе я застосував магічне приворотне зілля. Куртку мою, пам'ятаєш?

Дійсно! Я згадала момент, коли прийшла додому після нашої першої зустрічі і бабуся унюхала запах. Вона тоді здогадалась, що це магічний приворот, але засумнівалась. Він продовжив.  

- Можливо, я тобі і так сподобавбися, але це зайняло б дуже багато часу, а в мене його немає. Сама бачиш, сьогодні дія зілля скінчилась!

- Отже, ти не хворий? Але ж я сама робила тобі укол, тобі дійсно було погано!

- В ампулах була звичайна дистильована вода. Так, онкології у мене насправді немає. Погано ж мені ставало час від часу, бо дія зілля закінчувалась. За три дні, я почуватиму себе і виглядатиму на свій справжній вік. А з онкологією я придумав, бо відчував, що ти лише так добровільно віддасиш мені зілля. Але ти не зробила цього. Я все думав: «Чому?». Потім здогадався – ти не знаєш де воно, бо сховала його не ти, а домовий. Я ж дурінь домового одразу прибрав з дому, як тільки приїхав, оскільки він мене знав, ще від часів, коли ми з Ксенією зустрічались. В той день, пам'ятаєш, коли повернувся з міста. Спочатку, заїхав додому, знайшов ключ і виставив домового. Вже потім поїхав до тебе. Місячного пса теж віднадив, щоб не виказав мене - він постійно вив, відчуваючи мене. Та й на галявині, коли ми в перше з тобою познайомились, теж ця псяра мені завадила закріпити ефект зілля. В тебе тоді, ще був шанс. Але, після першої нашої ночі, ти була остаточно в мене закохана. Я все продумав. Думав, що або сам його знайду в тебе вдома, або ти мені його віддаш. Але ж ні, ти виявилась розумнішою, ніж твоя бабуся – віддала заховати зілля домовому! Молодець Лесю, краще і не придумаєш!

- Скажи, це через тебе бабуся померла? – згадала слова мавки, що я сама їй віку вкоротила. Тепер зрозуміла, як саме. Це ж я його привела на наше подвір'я! 

- Звичайно. Спочатку, я мав це зробити інакше. Знав, що цього року дія зілля закінчиться, а сам його дістати би не зміг, помисли у мене не чисті, і руки теж. Тому приїхав сюди, ще кілька тижнів тому та став спостерігати потай за Ксенією. Думав, що вона вирішить сама йти за квіткою. З Ксенією було тягатись важко, бо відьма вона була сильна, але вибір у мене був не великий. Проте, мені пощастило - з'явилась ти. Знав, що тобі задурити голову зможу легко і квітку ти мені дістанеш. Але як до тебе підібратись, щоб Ксенія нічого не запідозрила? Я придумав. Підв'язав до тебе чорта. Пам'ятаєш? Насправді, не ти була моєю мішенню. Ти просто мала його завести в хату, а далі він би з Ксенією розібрався. Але тут втрутився клятий Шарик! Потім, твоя бабуся розібралась і з чортом. Мій план провалився. Тоді я став крадькома слідкувати. Якби не Вітя, то шансів у мене було б більше. Але ж він постійно був з тобою. Цей хлопчисько закохався в тебе по-вуха. До речі ти теж в нього почала закохуватись. Це було видно по твоїх очах. Як відьмак, я добре знаюсь на почуттях відьом. Магічний любовний приворот мене не підвів. Ти ще в перший вечір була готова на все, заради мене. Вибач, але методи вибирати не приходилось. Тепер, я змушений був клеїти закоханого дурня, щоб залізти тобі в душу ще сильніше.