Крок 11. Навчитись літати без мітли

    Я була щаслива. Поруч з Ніком я нарешті відчула себе справжньою жінкою. Ніколи мені не було так добре поруч чоловіка. Навіть, з «Дімасиком». Я по-справжньому відчула шалений вогонь пристрасті, коли відчуття загострюються до мурашок на шкірі. Так приємно прокидатись поруч з ним, відчувати себе бажаною та коханою. Нік мені не говорив, що кохає мене, але кому потрібні ті слова! Це відчувається в погляді, в жестах, в обіймах і поцілунках. Він був поруч мене і це головне. За десять проведених разом днів, я відчула, що у мене є власна сім'я. Він відвозив мене на роботу, забирав, готував мені сніданки і вечері, а у вільний час майстрував, щось по хазяйству. Наприклад, він зробив літній душ, підправив курятник, навіс біля хати, зробив гарну лавку зі спинкою, чку поставив під навіс та, навіть, змайстрував велику буду для Шарика. Правда, місячний пес перестав приходити і вити. Мабуть, нечисті поруч не було, він її всю розігнав. Дивно, але Кузя теж пропав. Я крадькома двічі його покликала, поки Нік був на вулиці, але він не відізвався. Мабуть, соромиться Ніка, або ж не хоче, щоб той дізнався, хто я насправді.  

   Щодо кімнати, то пояснила йому, що це склад з травами моєї бабусі і поки я не хочу нічого тут чіпати. Залишу, як є. Він посміявся, що може я буду у лікуванні використовувати трави, або хоч чай з них варити, бо шкода такі запаси викидати! Ех! Нікіта, Нікіта, якби ти знав, що деяким тут травам ціни немає. Мої антибіотики дійсно можуть не подіяти, а от трава – це зовсім інше. В будь-якому разі, цією кімнатою він не цікавився. Книгою теж. А що нею цікавитись, якщо в його руках вона не відкриється і з місця її зрушити він не зможе. Книга не проста, лише відьма та нащадки відьми нашого роду можуть її відкривати. Він правда і не пробував. Лише раз зайшов, поглянув, запитав, що за книга. Я сказала, що це бабусині трав'яні рецепти. На тому і заспокоївся.

  Люди. Вони, благо, приходили до мене в амбулаторію і поки лише з офіційними болячками. Мабуть, боялись мене турбувати стосовно інших питань. Ну і добре! Не хочу, щоб Нік бачив у нас дома натовп переляканих селян.

  Якось заходив Парфентій Устимович, з підвищеним тиском. Я визначила і прописала лікування. Також, порекомендувала збір трав, який значно покращує стан, при такому захворюванні. Добре, що бабуся записала цей рецепт, а я перечитуючи книгу - запам'ятала. Він порадів з цього, бо теж великий шанувальник природньої медицини. Між іншим запитала про Вітю. Він із задоволенням розказав, що той влаштувався механіком у автомайстерню. Зараз, поки немає навчання в університеті, працює на повний день, а далі на пів ставки працюватиме. На роботі ним задоволені. Вже, навіть, особисто до нього записуються. У місті важко знайти гарного механіка, який швидко і якісно працює.  Я теж за нього пораділа.

   Так ішли дні-за-днями. З острахом рахувала ті, що залишились до від'їзду Ніка. Так не хотілось його відпускати. Я була така щаслива, що здавалось, ніби зараз відірвусь від землі і полечу, навіть без заклять. Навчання з чаклування, наразі, закинула. Не хочу, щоб він мене побачив за цими заняттями. Він казав, що не вірить у цю маячню, але все одно йому, мабуть, не буде приємно, якщо я почну щось варити, або завчати заговір, а він почує чи побачить. Ще налякається. Хоча, цей точно не налякається! Він був дуже сміливий і безбашний, особливо, коли сідав на свого залізного коня. Ми катались з ним по вечорах на шалених швидкостях. Відчуття польоту, тоді ставало явним. Дочекатись вже не можу, коли мені випаде нагода спробувати навчитись літати. Волосся уже зміряла, за цей час воно трохи відросло і тепер підходить по довжині. Спробую, коли Нік поїде.

   Іноді помічала, що він чимось заклопотаний. В такі хвилини Нік відмахувався і не хотів говорити про свої проблеми, казав, що не суттєво. Також, я помічала, що він інколи блідий і знову, з'являться сині кола під очима. Непомітно, магією вливала в нього трохи сил і прибирала ці недоліки. Тоді йому ставало краще. Здавалось, він нічого не помічав. І говорив, що все гаразд, просто перетомлюється. Я йому вірила, до одного вечора. Ми сиділи, вечеряли під навісом. Він зробив для нас невеличкого стола і тепер ми мали можливість насолоджуватись їжею на вулиці. Все було добре, поки він раптово не зблід та не  випустив кружку з чаєм на землю. Нік похитнувся та, схопившись за груди, закашлявся.  

- Нік, що з тобою? Тобі зле?

- Там у багажнику… в мотоциклі… візьми синю сумку… - він ледь говорив від болю.

   Я ринулась до хати за ключами від мотоцикла. Знайшла їх в кармані куртки. Коли брала, то випадково витягнула візитку разом з ними. Мимоволі глянула. Візитка з онкологічної клініки. Мені стало погано, я похитнулась. Але це ж ще нічого не означає! Поклала візитку на місце.Побігла до мотоцикла, що стояв на подвір'ї, біля паркану. Відкрила багажник. Дістала синю сумку. Прибігла до нього. Він спробував відкрити. Ледь був при тямі. Я сама відкрила, витрусила всі таблетки і уколи. Глянула – сильні знеболюючі, майже всі наркотичні. Глянула на нього він показав на ампулу. Тут же спиртові серветки. Я протерла руки, дістала шприц, набрала ліки. Перетягнула руку і зробила укол в вену. Звернула увагу, що там ще два проколи. Як я могла не побачити раніше? Присіла поруч, обійняла його, почала заспокоювати. Птрохи, непомітно через руку, додавала магії, щоб йому було легше. Хвилин за десять ним перестало трусити, потрохи його відпустило. Я глянула на ампулу. Такі ліки дають онкологічним хворим на останніх стадіях. Як я могла не помітити зміну його стану? Мабуть, коли магією підправляла обличчя і самопочуття його покращувалось. Коли він остаточно відійшов, наважилась запитати.  

- Нік, скажи мені правду. Ти хворий.