Крок 10. Підкорити магію в собі.

     Розбудило мене скавчання і шкрябання Мулі. За вікном білий день. Я ледь розтулила очі і поглянула на нещасну собачку, не відриваючи голови з подушки. Бідна Муля перебирала лапками біля дверей та благально дивилась на мене, тихо підвиваючи. Я себе, після вчорашніх, точніше уже сьогоднішніх «походеньок», відчувала, як побита собака. Глянула на Мулю. Ні, значно краще, ніж вона! От якби двері самі відчинялись і випускали Мулю, коли їй тільки заманеться. Це значно покращило б мені життя.

- Зараз, Муля, зараз встаю! – Я мимоволі махнула рукою в сторону дверей.

   Зненацька вони відчинились. Муля глянула на мене, потім на двері, потім знову на мене і чимдуж побігла на двір справляти свої собачі потреби. Двері зачинились назад. Я сіла на ліжко та протерла очі. Знову махнула рукою - двері відчинились. Махнула – зачинились. Поглянула на свою праву руку. Згадала! Я ж палець в зілля вмокнула. Потерла його – палець, як палець.

- Кузя!- голосно покликала домового.

  Враз він з'явився на постелі, поруч мене. Я знову здригнулась.

- Чую, не глухий!

- Ти мене знову перелякав! – приставивши руку до грудей, видихнула я.

- Може тобі від переляку заговір прочитати? Ну, там яйця покачати?  

- Які яйця?

- Курячі! Ти ж перелякана вщент! Кожний раз підстрибуєш, як я з'являюсь. Я, що такий страшний?

- Ні, ти дуже гарний!- залюбки погладила його по сірій, довгій шерсті. – Просто ще не звикла, що ти так раптово зникаєш і з'являєшся.

- Я думав, що після лісу, тобі вже нічого не страшне.

- Ліс! –Згадала для чого кликала Кузю. – Дивись!

    Я знову помахала рукою, закривши і відкривши двері.

- Бачу. Ти що до зілля торкалась?

- Палець вмокнула, пробувала чи не гаряче.

- Добре, що хоч не ногу, бо було б не зручно кожний раз отак махати.

- Кузя!

- Що?! Сама ж бачиш, що тепер ти вмієш переміщати речі! Он спробуй на столі глечик з водою і кружка. Налий з глечика воду в кружку.

- Як?

- Так, як з дверима. Подумай про це, відчуй глечик, воду в ньому, скеруй на кружку.

   Я спробувала. Підійняла руку, намагаючись подумки вхопити глечик, підійняла його вгору. Вийшло! Глечик завис у повітрі. Далі спробувала перемістити його до кружки. Він слухняно підлетів і трохи нахилився. Тонка цівка води пролилась поруч з кружкою. Я скерувала його ближче. Він слухняно перемістився та почав лити воду. Кружка наповнилась водою і стала переливатись через край. Спробувала зупинити, але необережно перевернула глечик, махнувши рукою. Він швидко полетів в стіну, розбившись на мілкі друзки. Тепер він лишивш за собою пляму на стіні і калюжу на підлозі.

- Так, на тебе ніякого посуду не напасешся! – невдоволено пробурмотів домовий.  

- Я ж вчуся!

- Обережніше треба вчитись! Тепер хто буде тут все прибирати? Я безлад не люблю!

- Зараз спробуємо прибрати, - подумки згадала, де в мене швабра з ганчіркою та відром.

   Вони були у кутку, в сінях. Махнула рукою. Двері відчинились. Стрибаючи і цокаючи заскакали відро з шваброю, за ними заповзла ганчірка. Я не втрималась і розсміялась. Швабра впала на підлогу, відро з ганчіркою зупинились. Домовий теж розтягнувся у посмішці. Кузя, підбадьорюючи мене, махнув головою на інвентар. Насміявшись, знову спробувала прибрати за допомогою магією. Швабра знову стала на ручку, ганчірка метнулась та застрибнула на неї.  Відро пострибало за ними. Ще б музику і точно, як в мультиках про відьом. Швабра стала із завзяттям мити підлогу і викручуватись в відро. За одно і по всій кімнаті підлогу протерла. За тим, вони поскакали назад в сіни. Потім вийду на вулицю і вилию воду. Бо раптом хтось побаче, що відро саме виливається? От сміху буде! Потім подумала, що десь в середньовіччі мене за таке точно спалили б.  Зараз же можуть притягнути журналістів, тоді  мені життя не буде не лише у селі, а і в Україні загалом. Треба бути обережнішою!

- Молодець! – похвалив мене Кузя.- Швидко вчишся. Буде з тебе відьма! Шкода, що зілля не випила.

- До речі, зілля. Ти його сховав?

- Так, в надійному місці! Воно…

- Ні, не кажи мені. Раптом мене хтось буде мучити на тортурах, а я скажу не знаю, де воно і не збрешу!

- Тьху, таке говорити! Сплюнь!

- Домовий, а в прикмети віриш! – зайшлась сміхом, від його серйозного обличчя.   

- Ти обережніше зі словами! Ти ж відьма, можеш і наврочити!  

- Ох Кузя, Кузя! Смішний ти!

   Сьогодні я цілий день вправлялась у побутовій магії. Спробувала зварити суп, вимити посуд та, навіть, попрала речі. Все виходила не з першого разу: дві побиті тарілки, кілька шкаралуп у супі і розсипаний на підлозі порошок - були тому підтвердженням. Проте, я не засмучувалась. Рука уже аж віднімалась від перевтоми, але я була задоволена. По-троху, я опанувала цю здатність. Було дуже зручно робити щось на відстані. Мало того, я зрозуміла, як робити так, щоб не тримати постійно руку в напрузі, або щоб речі самі повторювали монотонну роботу. Для цього не потрібно було постійно махати, а лише подумати і уявити весь процес. Після цього, достатньо було одного помаху руки. Все - речі запрограмовані і виконують весь процес самі. Потрібно лише вчасно спинити, бо два кілограми картоплі у супі – це трохи забагато! Вийшла картопля в кашею у юшці! Це дало мені можливість, частково звільнитись від хатніх справ і ще раз, уже уважніше прогортати книгу. Там і слова не було про таку здатність. Але була інструкція, як навчитись літати. Це теж мені знадобиться. Взяла сантиметр та, відірвавши волосок з голови, зміряла його. Не вистачало два міліметри до потрібної довжини. Ех! Доведеться трохи зачекати. Нічого, дуже скоро почну практикуватись. Питання в тому, як тепер це все приховати від Ніка. Цікаво, як він там? Набрала на мобільний.