Крок 8.Приручити домового.

   Зранку не знайшла Ніка поруч себе. На столі лежала записка, написана мілким, розмашистим, чоловічим почерком. «Зателефонували з роботи. Терміново маю їхати – вночі накрилась система обліку і постачання товару. Якщо негайно не відремонтувати, то будуть перебої з поставкою товару в мережу супермаркетів. Шкода, але змушений поїхати. Буду за три дні. Вибач, що не розбудив попрощатись. Не хотів порушити твій сон. Цілую, твій Нік». Він поїхав. Я видихнула. Шкода, що не попрощався, але радує те, що він переймається моїм внутрішнім станом та оберігає мене. Може і добре, що поїхав на три дні. Не доведеться нічого придумувати і брехати, куди я вночі зникала. Сьогодні 21 червня – День літнього сонцестояння, ніч коли розквітає папороть. Бабуся просила мене її дістати та приготувати зілля. За іронією долі – це було останнє на чому вона наполягала. Я виконаю її бажання! Хоч сьогодні понеділок, алое на роботу не піду - ні сьогодні, ні завтра. Думаю, що люди зрозуміють. Не до роботи мені зараз. Треба відповідно підготуватись.

  Зайшла у другу половину хати - склад з травами. Я завбачливо закрила двері на ключ перед похороном, мало кому зайде в голову поткнутись сюди. Це святая-святих моєї бабусі, а тепер і моя. Я відчинила замкненні двері, запустивши свіже повітря і сонячне проміння в кімнату. Відкрила штори, які теж завбачливо закрила. Немає чого людям сюди не тільки іти, а навіть заглядати.

   Я обернулась і поглянула на кімнату. Звичайна кімната зі старовинною піччю. В іншій кімнаті батьки її викинули, коли востаннє робили бабусі ремонт. Вони зробили на її місці кухоньку за перегородкою. Так було більше життєвого простору. Тут же піч була необхідна. Бабуся в ній зілля варила. На газовій плиті, зілля силу втрачало, а в печі навпаки - набувало. Так вона мені розповідала. Раптом мені почулось, якесь скавуління. Хтось тихенько, жалібно заводив. Це точно була не Муля. Щойно  залишила її на своєму ліжку, де вона мирно спала на місці Ніка. Я уважніше ще раз обвела поглядом кімнату. На лаві з казанками, біля протилежної стіни, щось ворухнулось. Щось сіре, кудлате і схоже на кота, лише без вух і хвоста. Замість лапок були кудлаті ручки з ніжками. Воно сиділо біля пустого блюдечка та жалібно підвивало. «Мабуть, домовий!» - Здогадалась я. Звичайно, раніше, я не могла його бачити і чути, бо сили не мала. Тепер, коли померла бабуся, я побачила це чудернацьке створіння.

- Не плач, – тихо проговорила я. Домовий подивився на мене своїми жовтими, кошачими очима. Він раптово зрозумів, що тепер я бачу та чую його. Домовий чимдуж стрепенувся і кинувся на верх за піч. Я аж підскочила від несподіванки. Тьху ти! Сама налякалась!

- Чого ти злякався? Тепер, коли бабуся померла я твоя нова хазяйка. Виходь, не бійся!

   Домовий не реагував. Десь забився в куточку та невдоволено гарчав, як кіт. Налякався добряче і не збирався іти на контакт. Так діло не піде. Бабуся казала, що він хазяїн в домі, домагає і оберігає. Треба з ним подружитися. Підійшла до столу, де стояла старовинна бабусина і прапрабабусина книга. Спіймала себе на думці, що я третя її хазяйка. Раніше, попередні відьми не записували рецепти і ритуали в книгу, бо були не писемні. Прапрабабуся була перша з відьом нашого роду, що вивчилась грамоті і завела цю книгу. До того, лише з вуст в уста передавались знання. Зараз ця книга стане мені у нагоді. Я розкрила її спочатку і почала гортати, намагаючись швидко пробігати заголовки рецептів та заклять. Все було в перемішку – тут як від грижі лікувати, а поруч, як чорта віднадити від подвір'я. До-речі, актуальне і до сьогодні закляття. Змісту, звичайно, теж не було. Видно було, що написані всі слова акуратно, виводилась чорнилом кожна літера і кома. Трохи збивали з пантелику давні букви, яких уже не було в сучасній абетці, але загалом суть і зміст заклять я розуміла. Навіть, слова пробувала читати на сучасний манер. Виходило! Гортала, пробігала очима і прислухалась. Домовий заспокоївся і перестав гарчати. Я швидко обернулась, бо стояла спиною до печі. Він трохи висунувся зі сховку, уважно мене розглядаючи за цим заняттям. Домовий знову швидко заховався, перевернувши казанок на печі ненароком. Той упав на підлогу і з гуркотом покотився по ній. Я знову підскочила від несполдіванки.

- А нехай тобі! – Не витримала. Так і до інфаркту не далеко. – Не лякай мене! Я теж тебе боюся! 

   Він знову загрозливо загарчав з печі. Я не зважала, далі гортала книгу. Минуло хвилин десять. Уже прогорнула добру половину, коли нарешті знайшла потрібний ритуал, написаний уже рукою моєї бабусі – «Як приручити домового». Почала читати. Швидко пробіглась по рядках очима. Нічого складного, але потрібно свіже молоко. Де я його візьму? Згадала! Бабуся ходила до сусідки через дві хати. Там його брала.

- Зараз прийду! Дивись тут нічого не побий! – Сказала домовому, причиняючи двері кімнати.

  Знайшла на кухні емальований бідончик на три літри. Бабуся в ньому молоко приносила. Пішла до сусідки.

- От горе, так горе! – Співчувала мені Людмила Станіславівна, наливаючи вранішнє молоко в бідончик. – Шкода, хороша була жінка, хоч і відьма. Помагала всім, нікому не шкодила. Що тепер робити? Куди йти? – Вона питально дивилась на мене. Я мовчала. Мабуть, вона хотіла почути, що до мене, але я поки була не готова до відвідувачів в таких справах, тому просто проігнорувала питання. Жінка зрозуміла натяк і більше не питала.

- Дякую. – Я протягнула їй гроші, коли та закрила бідончик кришкою.

- Що ти, Лесю! Бог з тобою! Не буду я в тебе гроші брати! Мені Ксенія Данилівна корову вилікувала, як та захворіла кілька років назад і грошей не взяла. Яких тільки ветеринарів до неї не приводила - всі сказали, що скоро здохне. Вилікувати не зможуть. Тоді, ледь без годувальниці не лишилась. Я ж молоко та сир з маслом на базар вожу - з того і живу. А лишитись мені без корови, то лишитись без гарних грошей. А бабуся твоя вилікувала за кілька днів. Я їй завжди вдячна буду! Ти навіть не думай! Приходь, коли треба і бери. Бабуся твоя двічі на тиждень приходила - брала молоко, іноді сир з маслом. Я з неї грошей не брала і з тебе брати не буду!