2. Станіслав

Славко продирався крізь густі зарості верболозу і дивувався звідки в невеличкому гаю, де немає і натяку на струмок чи річку, стільки верболозів. Він йшов вже досить довго і давно повинен був вийти до рідного села, але село чомусь не з’являлося і не з’являлося. Натомість шлях заступили зарості. Хлопчик продирався крізь них і подумки кляв себе. Це ж треба було розсердити так діда. А діда Славцьо боявся чи не найбільше. Дід крикнув і Славко втягнувши голову в плечі дременув з двору світ за очі. Це йому так здавалося, а насправді він втік до найближчого гайку, який ріс за селом. Хлопчик не чув, що дід сказав далі, як просив його повернутися, як пошкандибав за хлопчиком, але де там підстаркуватому чоловікові вгнатися за десятирічною дитиною. І ось поблукавши в гаю теплої літньої днини, хлопчик добряче находився і сів під деревом. Очі самі закривалися. Звідкись взявся туман, якого тут не могло бути. Туман клубочився білими пасмами, огортав хлопчика м’якою ковдрою і нашіптував, що треба спати, спати, спати…

Тепер же хлопчик йшов по хисткій землі, продирався крізь гілки, які чіплялися за сорочку, намагалися утримати за штаненята. Декілька разів Славко перечіплявся через коріння і летів сторчма в коричневе торішнє листя. Яке ж було його здивування, коли через декілька годин за деревами він побачив величні води річки, якої тут взагалі не мало б бути. Ззаду почувся шурхіт. Хлопчик жахнувся і притулився до найближчого дерева спиною, очікуючи чогось неприємного, але повз нього пробігли двоє лисенят, які періодично то спліталися в тугий клубок, то розбігалися. Ось вони в останнє сплелися і зникли наче їх і не було. Славко протер очі і потрусив головою, щоб трішки прочуматися, але це не вийшло в хлопчика, бо лисяче скавчання чулося з того боку куди пробігли тваринки. Славко і собі пішов туди і зрозумів чому так раптово зникли лисенята. Вони просто скотилися з пагорба до річки. Хлопчик обвів поглядом місцевість. І зрозумів, що свого села він певно вже не побачить. Відчай охопив його. Навіть гра лисенят на березі вже не радувала. Славко хотів заплакати, але щось відволікло його увагу. По воді пішов полиск, наче велика рибина підпливла близько до поверхні. З такої відстані було погано видно, але все ж таки хлопчик побачив, як щось велетенське пропливло. Славко подумав що то все ж таки велика рибина. З цікавістю він стежив за рибиною. Ось вона підпливла до хисткого містка і стала, як вкопана проти течії. В цей же час на місток ступила маленька білява дівчинка, яка гралася неподалік і яку Славко заглиблений у свої думки, не помітив. Тут вже почалася якась страшна казка, яку Славкові колись розповідала мама. З води, з того місця, де була рибина, почав підійматися туман, який швидко розповсюджувався і щільно огортав постать дівчинки. Славко хотів крикнути, щоб дівчинка втікала. Але горло зсудомило, тому хлопець не міг видати ні звука. Щось дивне було в тому тумані. Зненацька ззаду почувся жіночий голос, який щось крикнув. Одне коротке слово, але Славко не розчув, а скоріше вгадав що це було: тікай. Туман швидко розповсюджувався і ось поглинув лисенят на березі і підбирався до гайку, але далі не заходив, наче гай був огороджений невидимою стіною.  У хлопчика від нервового напруження і від побаченого підігнулися ноги і він впав на коліна. Запахло глицею і м’ятою. Почулися обережні легкі кроки, які зупинилися за спиною в хлопчика. Славко хотів оглянутися, але так і стояв на колінах, обличчям до мосту на якому клубився найбільш щільний туман. І раптом тонка цівка диму протягнулася з-за спини і врізалася в туман. Дим прогризав собі в тумані хід сантиметр за сантиметром. Дим закутав дівчинку. Спочатку несміло, а потім повністю.

– Віддай… – забулькало з-під мосту.

– Ні! – мовив оксамитовий жіночий голос з-за спини у Славка. Туман поступово розійшовся. На мосту хлопчик побачив непритомну дівчинку. Він дивився і не міг второпати взагалі нічого. На плече опустилася чиясь рука. Славко скосив очі на руку і побачив довгі жіночі пальці з гарною формою нігтів. Такі руки були у мами. Це було неможливо, тому що мама померла декілька років тому, а батька свого хлопчик взагалі не знав. Опікунство оформили баба і дід і тепер він зростав з ними. Хлопчик наче вийшов з заціпеніння. Пахло глицею і м’ятою. Він скочив на рівні ноги.

– Мамо – обернувся маючи слабку надію на неможливе. Але надія тут же погасла, щойно він побачив жінку. Висока, вродлива, чорнокоса. Вона могла б бути його матір’ю, але все ж не вона. Славко перевів погляд на руки, складені на животі.

– Ні, хлопчику. Я не твоя матір.

– Я зрозумів. – буркнув Славко і відвернувся.

– Допоможи мені. – попросила незнайомка.

– Чим? – насторожився хлопець. Він чув про дорослих, які заманюють дітей і роблять з ними негарні речі. Це ще було, коли він жив у місті, коли ще була жива мама…

– Он бачиш, ту дівчинку. – Славко кивнув. – Треба її привести сюди будь якими засобами, поки Оляна не оговталася.

– Оляна? Це хто? – не зрозумів Славко.

– Русалка, яка хотіла забрати Галинку.

– А чому?– знову питання.

– Всі питання потім. – жінка нетерпляче переступила з ноги на ногу. І навіть довгий плащ не приховав цього. Чомусь у Славка виникло закономірне питання і він його вимовив вголос:

– А чому ви не заберете?

– Я не можу вийти за межі гаю. Поспіши!

– Чому?

– Благаю тебе, хлопчику.

– Добре. – мовив Славко і побіг до містка. Дівчинка була маленька але в Славка все ж не вистачило сили підняти її. Тоді він зайшов з-за голови дівчинки, вхопив її за плечі, підняв так, щоб голова не торкалася дощок мосту і швидко перебираючи ногами позадкував. Він майже біг, тягнучи за собою дівчинку. Як тільки дівчинка опинилася на березі, то почувся удар по дереву, там де був міст потім плюскіт і зойк, сповнений розчарування:

– Ніііі!

Славко поглянув убік мосту. Міст перестав існувати. Пожадлива річка поглинула дошки і понесла їх далі від місця події. Десь скинулася велика рибина так, що аж луна пішла понад гаєм. Коли хлопчик затягнув непритомну Галинку в гай, підійшла дивна жінка. Але Славко заступив дівчинку собою і мовив: