-3-

― Донечко, добрий ранок! Яка ж ти розумашка, такий файний мені подарунок зробила. Я, як приміряла оте все, спочатку так соромилася, але мій чоловік вирішив оцінити, заглянув до примірочної, а у його очах я побачила минулий юнацький запал та обожнювання. Наче не було тих тридцяти років подружнього життя, а ми молоді та шалено закохані. Правильно ж кажуть: сивина в бороду ― біс у ребро, ― неочікувано почала безупинно говорити Віра Іванівна. ― О, бачу, що і розсіл згодився. Це мій фірмовий із кетчупом. Зараз головний біль вмить, як рукою зніме.

― Рада, що вам сподобалося, Віро Іванівно, ― ледь вичавила з себе.

― Мамо, ми ж вчора домовилися ― "мамо", ― сказала жінка, роблячи наголос на останньому слові.

― Хай добре носиться і ще краще придбається... мамо, ― мовила я.

― Отак краще. Я ж спочатку думала, доню, що ти одна з тих столичних штучок, безголових Барбі з силіконом замість мазків та з касою замість душі. Ми ж люди прості, сільські. Але після того твого "холера", після пісень, я зрозуміла, що не дарма виховувала сина, він зробив правильний вибір. А знаєш, що мене остаточно переконало, що моєму синові несказанно пощастило з тобою?

― Що? ― тихо запитала я, перебуваючи у повному шоці від слів мами.

― Ти знаєш, що таке домінантовий сепакорд. Я ж вчителька музики, для мене мистецтво звуків ― особлива любов.

Тут я подякувала своїм батькам, що віддали мене у свій час до музичної школи і похвалила себе, що згадала цю інформацію у нетверезому стані.

Віра Іванівна підійшла до мене дуже близько і прошепотіла:

― Моя люба донечко, я дуже хочу, щоб ти стала дружиною мого сина, я ж бачу, що між вами щире кохання, це можна побачити неозброєним оком, тут не тільки мамине серце підказує. Я не наполягаю одразу на онуках. Коли захочете, але знайте, що ми з батьком допоможемо і з весіллям, і з онуками наноситися будемо, якщо, звичайно, дозволите. І, до речі, я вже з твоїми батьками заочно телефоном познайомилася. У наступну неділю у нас буде спільна вечеря, ― дуже тепло говорила жінка, обіймаючи мене.

Ми так і просиділи пів години. Чоловіки нам не заважали, розуміли, що в нас суто жіночі справи.

Батьки поїхали, а через тиждень Ярослав зробив мені пропозицію із оберемком білих троянд та обручкою.

І у цій сім'ї я, дійсно, почувалася, як кохана дружина та улюблена донька.