Розділ 20

Ми протягом всього цього часу готувалися до випускного балу: підбирали зачіски, макіяж, робили манікюр та обдумували, що взяти з собою, щоб бути готовими абсолютно до всього. Я знала, що потрібно чекати підступів з кожного боку, адже при виборі «королеви» школи обирали не тільки в кого найкрасивіша сукня, а й в тому числі найпопулярнішу дівчину школи. А це єдине, що справді важливе для Габріелли і вона вириватиме цю нагороду зубами.

Проте я також не промах і тепер, коли в моєму житті все чудово та коли я знову почуваюся впевненою в собі, то не дам всіляким вискочкам ображати мене та позбавляти заслуженої нагороди. Як-не-як, а я до цього йшла протягом всього року. В мене не було навіть хвилинки зайвої для справжнього перепочинку, я постійно вчилася,  відвідувала тренування, займалася малюванням, брала участь у різноманітних конкурсах та в результаті таки побачила посмішки звернені на мене.

Коли йшла коридорами школи, почула численні привітання та нарешті відчула, що справді комусь потрібна. Тож тепер я змінилася, стала кращою і ніхто та ніщо не зможе мені зіпсувати випускного балу.

Ось і настав довгоочікуваний день. З самого раночку ми з Кейт і Леслі поїхали на макіяж та зачіски, а коли до балу залишалися лічені хвилини, то зустрілися біля входу до школи та разом пішли до дуже красиво прикрашеного актового залу. Коли ми зайшли туди, то всі погляди були прикуті до нас, а Габріелла, побачивши мене мало не луснула від злості та вибігла до туалету, щоб не зірватися в залі, повністю заповненою людьми. Тоді мені стало дуже цікаво, якою ж буде її реакція, якщо я стану «королевою» школи і як з’ясувалося згодом, моя уява була не на стільки оригінальною, як поведінка самої Габріелли.

Години минали дуже швидко. Кейт, Леслі та я вже встигли натанцюватися і присісти за одним зі столиків. Як раптом, гучність музики знизили до мінімуму та оголосили, що зараз скажуть, хто «королева» випускного. Чесно кажучи, я ніколи так не нервувалася, як тоді, коли голова учнівського самоврядування сказала заповітні слова : «І королевою школи стає….» і замовкла, дивлячись з очікуванням на нас. Ох, як же я не люблю чекати. Та цього, мабуть, не любить ніхто, бо залом почали ходити обурені вигуки.

Тоді Мінді (голова студентського самоврядування) нарешті продовжила: «...Софія Штільмцблаун». Я одразу підхопилася з місця, обійняла подруг та пішла на сцену. Радість переповнювала мене. А коли на моїй голові опинилася корона, я нарешті відчула, що змогла досягнути поставленої перед собою мети та подякувала всім присутнім за їхній вибір та за те, що вони вірили в мене.

Проте це була, мабуть, не найяскравіша подія на сьогодні. Раптом всі прикріплені над сценою пейзажі для акторського кружка почали падати. Нам з Мінді просто пощастило, що ми на своїх підборах, встигли зіскочити зі сцени. Але це було ще не все. За ними на мотузці, наче Тарзан, пролетіла Габріелла. Здається, в її плані, скинути це все нам на голови пішло щось не так, бо її нога застрягла в мотузці і вона висіла головою вниз. Всі почали сміятися. А я, незважаючи на те, що при стрибку здається пошкодила ногу, кинулася на допомогу Габріеллі. Адже кому не знати, як це образливо, коли над тобою сміються, як не мені.

Коли мені, за допомогою ще кількох людей, вдалося зняти Габріеллу звідти, сталося щось несподіване.

– Пробач мені за все,– прошепотіла вона мені.– Тільки тепер я зрозуміла, як ти почувалася, коли я ображала тебе. Ще раз пробач і величезне дякую, що допомогла мені навіть після того, що я зробила. Ти відкрила мені очі на все. Я обіцяю, що змінюся. Ти єдина щира людина, яка була в моєму житті. З тобою було дуже весело. Жаль, що я цього не цінувала. Я не прошу тебе стати моєю подругою, просто пробач.

Після цих слів я не змогла нічого сказати дівчині, адже та знепритомніла і її відвезла швидка допомога.