Розділ 14

Раптом Габріелла, яка була в образі снігової королеви (її вибір костюма дуже здивував нас, адже не тільки ми одяглися в такій тематиці та виходило наче вона справді править школою), піднялася на сходи, взяла мікрофон та сказала : «До Нового Року залишилося дві години, тож нумо згадаймо минулий рік». Потім увімкнулася презентація.

Спочатку здавалося, що це справді те, про що сказала Габріелла — просто спогади за минулий рік, але коли про всіх моїх однокласників було згадано, черга дійшла до мене. Там було декілька моїх фотографій ще до того, як я схудла та підпис про зайву вагу. Я не сильно розгледіла, що саме там було написано, бо очі нещадно пекли й сльози повільно затуманювали погляд. Але щось мене переклинило. Я згадала, що то минуле та й лякатися чи соромитися немає чого, бо навіть у жахливому одязі та з трішки більшою вагою я виглядала гарно, а зараз мій вигляд просто фантастичний. Тому я також піднялася на сходи, стала біля Габріелли та почала свою промову.

– Та що ж ти ніяк не можеш вгомонитися? Ти що, заздриш, що на тому конкурсі перемогла я? Чи просто тримаєш на мене вже понад десять років якусь незбагненну образу? А, власне, мені все одно. Коли я побачила ці фотографії й образливий підпис, то спочатку думала, чи плакати, чи тікати звідси чим пошвидше, як робила це завжди. Але знаєте що? Я втомилася від цього. Мені набридло ваше негативне, нічим не обґрунтоване ставлення. А вам самим це не набридло? Ви стільки часу згаяли на безглузду ворожнечу, переслідування тих, хто трішки відрізняється від вас, замість того, щоб втілювати мрії, працювати над собою та змінюватися на краще. Тож задумайтеся про це. А стосовно фотографій я хочу сказати, що вони можуть стати для вас прекрасною мотивацією. Адже, мабуть, вже багато з вас задумувався над тим, щоб скинути декілька зайвих кілограмчиків, чи не так? Так от, у вас є наочний приклад. Якщо будете наполегливо йти до мети, то вам усе вдасться. Ну все. Мабуть, вам уже набридла моя промова. Наостанок лише хочу сказати, що потрібно ставитися до інших так, як хочете, щоб ставилися до вас. Адже ніколи не знаєш, яким стане наше життя в майбутньому і що воно для нас готує.

Після цієї промови я трішки злякано оглянула всіх присутніх на вечірці. Мені чомусь здавалося, що зараз хтось вигукне щось типу : «Ти серйозно думала, що ця промова щось змінить?». Але цього, на щастя, не сталося. На обличчях усіх присутніх можна було прочитати неймовірне здивування. Не знаю, чи це було тому, що не кожен вірив, що я можу постояти за себе, а не втекти чим подалі та заливатися сльозами  чи ще з якоїсь іншої причини. Проте після хвилинної мовчанки, всі почали аплодувати. Габріелла, побачивши все це, розгубилася, але вчасно знайшла потрібну тактику та сказала так, щоб почув кожен в її домі.

– Пробач мені. Я не думала, що це так сильно тебе ображає. Давай забудемо про все та станемо друзями,- сказала вона та обійняла мене.

Це неймовірно здивувало мене. Я знала, що це якийсь підступ або просто намагання не впасти в очах оточуючих та показати, що вона добренька і робила це ненавмисно. Проте все одно, мені дуже хотілося помиритися та припинити цю безглузду війну, а також я була не проти нових друзів, навіть таких, які раніше ображали мене і не один раз. Тому я погодилася з Габріеллою та обійняла її у відповідь. На цьому, як здавалося, сценка завершилася, але те, що сталося наступного ранку, неймовірно здивувало мене.