Розділ 8

Після уроків, коли я вже виходила разом з Кейт на спеціальний майданчик для бігу, в мене задзвонив телефон. То була тітонька Джулієт.

– Привіт, тітонько. Ти щось хотіла? Я зараз неймовірно зайнята, в мене зараз…,– не встигла я договорити, як вона перебила мене.

–Софіє, твого брата під час прогулянки збила машина. Я зараз з ним в лікарні,– схвильовано проговорила тітонька охриплим від плачу голосом.

– Я зараз буду.

– Почекай. Віолла вдома. Потрібно за нею приглянути. Вона нічого не знає.

– Я попрошу Кейт. Буду за декілька хвилин. Бувай,– сказала я і поклала трубку.

В цей час Кейт, не розуміючим поглядом дивилася на мене. Я їй коротко про все розповіла та попросила приглянути за сестрою, а сама, віддавши рюкзак, кинулася бігти з усієї сили до лікарні. Мені було все одно, чи приймуть мене в легкоатлетичну команду, чи дасть місіс Тенант другий шанс. Зараз мені було важливим лише те, що братик в лікарні та невідомо, що з ним. Я бігла з усієї сили, постійно через щось перечіплюючись та збиваючи людей, а мої очі застилала пелена зі сліз. Зараз мені було абсолютно все одно на всіх, хто оточував мене. Головне те, що потрібно бути в лікарні, поруч з Алексом, підтримувати його.

Вже через п’ять хвилин я була на іншому кінці міста та стояла, віддихуючись, біля тітоньки, поки та розповідала, що сталося.

– Він, як завжди, бігав у навушниках по своїх звичайних маршрутах, як раптом один водій вискочив з-за повороту. Його машина з усієї сили врізалася в іншу і ту віднесло в Алексову сторону. Він нічого не чув, тож не відскочив вчасно в бік або просто не зупинився. В нього струс мозку та дуже сильно пошкоджена ліва нога. Щойно йому зробили операцію. Стан стабільний. Я повідомила вашим батькам. Вони скоро будуть тут,– відзвітувала мені тітонька Джулієт.

– Чи можу я до нього зайти?– запитала я.

– Поки що ні. Він заснув і лікарі сказали не турбувати його, а почекати поки Алекс прокинеться.

Після цієї розмови я присіла на диванчики в коридорі та просто дивилася на білу стіну перед собою. Ну чому? Чому все стається саме з нами? Спочатку поїхали батьки, потім таке сталося з Алексом. Чому доля така несправедлива?

Раптом мої роздуми перервав братовий шепіт: «Ммамоо, ттааату». Я ще секунду думала, що мені вчувається та потім підскочила на ноги та побігла до Алекса.

– Привіт. Як ти?– запитала я, присідаючи біля нього.

– Не дуже,- прошепотів він.– А де тато з мамою?

– Вони скоро будуть тут. Літак вилетів три години тому. Покликати тітоньку?

– Так. Скажи їй, що зі мною все добре.

– Добре,– сказала я, вийшла в коридор та повернулася в палату з тітонькою Джулієт.

Але він вже знову заснув, тож я просто передала його слова і ми пішли назад до диванчиків. Хоч я й знаю, що Алекс збрехав, бо мені він сказав зовсім інше та й тітонька Джулієт це знала, все одно їй трішки полегшало.

Минали години. Вже давно було за північ, проте я ніяк не могла заспокоїтися та ходила коридором взад та вперед. Тітонька дуже стомилася, бо з самого рання на ногах, тож заснула на тих самих диванчиках. А в мене було якесь тривожне відчуття. Раптом я почула писк, який сповіщає про те, що серцебиття припинилося. Поглянувши у віконце палати брата, зрозуміла, що це саме звідти лунає цей звук. Зі сльозами на очах, я одразу кинулася до чергового лікаря та розбудила тітоньку і якраз встигла. Якби ще секунду ніхто нічого не зробив, то його було б вже не врятувати. А тепер з палати доносилися заспокійливі звуки, які сповіщали про серцебиття. Після цього я заснула.

Прокинулася вже під обід від знайомих голосів. Це приїхали батьки. Вони вже встигли відвідати Алекса. Ой, як же я сподіваюся, що нічна ситуація більше ніколи не повториться.

   – Мамо, тату,– сказала я, підбігши та обійнявши їх.

– Привіт, доню,– сумно посміхнулися вони мені.– Джулієт нам щойно все розповіла. Яка ж ти молодчинка. Ти вже дуже сильно допомогла. Йди додому та відпочинь. Ми приглянемо за Алексом.

Я хотіла заперечити, бо дуже не хотілося залишати брата, проте вони таки мали рацію. Хвилювання та неспокійна ніч дуже сильно мене втомили та хоча я й поспала декілька годин, все одно була вижата, як лимон. Та й перекусити не завадило б. Зараз я впевнена, що за Алексом точно наглянуть, тому пішла на вулицю. Але коли знову згадала про те, що могла втратити брата, то сльози нахлинули на мене. Щоб трішки заспокоїтися, я побігла додому. Там нікого вже не було. Мабуть, Кейт відвела Віоллу до школи та забере її звідти. На подругу завжди можна було покластися. Та й останнім часом вони дуже сильно потоваришували з моєю сестрою.

Я швидко приготувала собі їжі та вирішила хоча б на годинку відволіктися від жорстокого навколишнього світу та трішки почитати свою улюблену книгу. Тож відкрила спеціальну програму на телефоні та почала їсти, час від часу перегортаючи прочитані сторінки. Після цього я знову заснула.