Розділ 3

– Привіт. Також цікаво хто це буде?– раптом в коридорі до мене підійшла Колін.

– Так. Сподіваюся, що це буде якась нормальна людина, яка зможе покласти край «правлінню» Габріелли.

– Ех. Всі ми сподіваємося на це,– сказала Колін і обернулася.– Здається йде новенька. Пішли хутчіше до класу.

Я послухала її та поспішила туди. І дарма. Мені було не надто зрозумілим, чому вона так хотіла якнайшвидше потрапити до класу і йшла позаду. Проте вже через хвилину я все зрозуміла, бо коли відкрила двері, то мені на голову вивернулося відеречко холодної води.

Чесно кажучи, що відбулося, я зрозуміла не зразу. А коли усвідомила, що однокласники знову підлаштували мені пастку, розвернулася і побігла до туалету – рідненької місцинки у цій школі, де завжди можна поплакати досхочу. Це була неймовірно прикра ситуація, проте найбільше мене засмутило те, що саме Колін була причетною до цього плану. Це вона відволікла мене та заманила у пастку. Я не очікувала цього від неї. Так, мені було добре відомим те, що ми не подруги, але такої підлості з її боку не чекала.

Напевно я проплакала в туалеті вічність, аж раптом двері відчинилися.

– Софіє, це ти?– сказала подруга мого дитинства.

– Кейт?– запитала хрипким голосом, після плачу.

– Так. Це я. Я так рада тебе бачити.

– Взаємно,– крізь сльози посміхнулася я.

– Що сталося?

– Навряд чи тобі це буде цікаво та й моя розповідь займе надто багато часу.

– Не хочу чути ніяких заперечень. Пішли, я дам тобі в що переодягнутися і прогуляємося до парку. Там в тебе буде куча часу розповісти мені про все,– сказала Кейт.

Після цих слів, я остаточно впевнилася, що переді мною найкраща подруга дитинства, яка переїхала до іншого міста ще коли мені було шість років. Ми познайомилися ще коли обоє були немовлятками, а почали дружити в років три. Вона завжди захищала мене та допомагала в складних ситуаціях.

Ви запитаєте, які ж могли бути складні ситуації в віці від трьох до шести років? А я вам розповім. У дитинстві не минало й дня, коли я не була без роздертого коліна чи руки та з гулею на лобі. І коли я ранилася в черговий раз, вона моментально реагувала і незважаючи на те, що була також ще дуже маленькою, завжди могла допомогти. А коли мене ображали сусідські діти, Кейт також не розгублювалася та могла навіть з кимось побитися, щоб ті від мене відчепилися. До речі, вона завжди перемагала.

З того часу, здається, її характер анітрохи не змінився і Кейт знову була готова допогти. Змінилася тільки її зовнішність. Зараз вона принаймні на п’ятдесят п’ять сантиметрів вища, з коротким русявим волоссям та дуже струнка. А в дитинстві ми обоє були пампушечками. Різниця між тим, як ми змінилися, полягає лише в тому, що незважаючи на те, що я постійно бігаю, в мене є з десяток зайвих кілограмів. Мабуть, це пов’язано з тим, що кожну стресову ситуацію я заїдаю великою кількістю солодкого та фастфуду. А таких ситуацій чимало. От і не можу позбавитися зайвої ваги.

Перевдягнувшись, я показала подрузі, де відкрили новий парк і, прогулюючись там, розповіла їй свою сумну історію, починаючи з першого класу. В той момент я думала, яке ж, мабуть, прекрасне життя було у Кейт. Вона добра, розумна, гарно виглядає та запросто подружиться з будь-ким. Проте правда була далекою від такого ідеалу. На моє запитання про те, яке в неї було чудове життя, вона лише сумно посміхнулася та розповіла не надто радісну історію.

– З того часу, як ми поїхали звідси,– почала розповідати Кейт,– постійно переїжджали. Мої батьки допомагають великим компаніям відновити свій командний дух та покращити якість роботи й знайти проблеми та вирішити їх. Але вони дуже чудові спеціалісти та найдовше затримувалися в якійсь компанії на місяць. А дуже рідко буває таке, що в одному місті потрібна допомога ще комусь. Саме тому ми постійно переїжджали. І не встигала я познайомитися з кимось та пережити типові розіграші та жарти над новачками, як потрібно було їхати далі й переживати все знову і знову. Проте найбільше мене засмучувало не це. За всі ці довгі роки, останньою з ким я дружила була ти, а діти, яких я зустрічала у десятках шкіл, навіть не запам’ятовували мого імені.

– Ого. Я й не уявляла як тобі було тяжко,– сказала я.– Проте тепер у тебе знову є найкраща подруга.

– Так. Це чудово. А ще я знаю, як тобі допомогти.

– Як?– не розуміюче запитала я.

– Ти ж розповідала, що Габріелла – твій головний ворог і що саме вона намовляє всіх на такі злі вчинки. А також те, що вона щось типу «королева» школи.

– Ну так, а що?

– Ти зверталася до директора чи ще когось з вчителів?

– Звісно. Але це безрезультатно. Її батьки є головними спонсорами школи та директор і слова не хоче чути про те, яка ж Габріелла погана.

– ЇХм... Цілком очікувано. Тоді вихід залишається лише один. Ти повинна перевершити її в тому, що вона найбільше любить. Софіє, ти маєш стати найпопулярнішою дівчиною в школі. І не забувай, що часу в тебе залишається лише до випускного, бо потім уже нічого не зможеш змінити та навіки запам’ятаєш ці роки жахіттям. Та повір мені, уже через п’ять років шкодуватимеш про те, що не зробила всього можливого, щоб виправити ситуацію.

– Але як? Як я зможу стати популярною, якщо мене абсолютно ніхто не знає?– запитала я після того, як відійшла від шокового стану.

– Я тобі допоможу.

– Ей, що ти там уже собі надумала?– сказала я, підозрюючи щось неладне.

– Завтра після уроків все побачиш,– загадково посміхнулася Кейт.