Розділ 2

Протягом найближчого тижня я, як і завжди, самотньо сиділа на першій парті, поближче до вчителів. Мені ще з класу восьмого вдалося зрозуміти, що це найкраще місце. Адже «королева» школи і її оточення, незважаючи на те, що в них були, здавалося б, чудові оцінки, чомусь чи то боялися, чи то просто не хотіли сідати ближче третьої парти.

Коли пройшли ці п’ять днів, я побачила, що, мабуть, їм уже набридло постійно обзивати мене черговими образливими словечками та вчиняти усілякі пакості. Вони лише раз поглузували з мого мішкуватого одягу, який виражав лише несмак. Так, я сама визнаю, що він жахливий. І як інакше, якщо майже кожного дня хтось з оточення Габріелли «випадково» псував мій одяг. Спершу я плакала над улюбленими джинсами, светрами, кофтинками та футболками, заляпаними кавою та різними речовинами, а потім зрозуміла, що можна просто носити до школи будь-що.

Все одно це не змінить мого становища. Адже, здається, ще з початкових класів моя «улюблена» однокласниця бачила в мені суперницю, тому намагалася якомога більше отруїти моє життя, щоб я не могла перевершити її в чомусь. А таких занять було дуже багато. Ми обидві класно малюємо, граємо в волейбол та теніс, навіть в літературних конкурсах беремо участь. Одним словом, ми суперничали фактично всюди й лише через її пакості я сходила з дистанції, прямо перед фінішною прямою.

Останнього разу це було на конкурсі кращого пейзажу. Тоді в мене виходила просто чудесна картина і я вже знала, що переможу, але поруч проходила Габріелла і «ненавмисно» перевернула фарбу на мій мольберт, а потім ще й розтерла її під приводом того, що хоче допомогти. Ця прикра подія сталася за двадцять хвилин до кінця конкурсу і я, зрозумівши, що вже не встигну нічого зробити, просто розвернулася і побігла звідти. Це завжди було моєю захисною реакцією. З таким успіхом, я спокійно могла б стати олімпійською чемпіонкою з бігу.

Вихідні промайнули як одна мить. Я поспілкувалася з батьками, які вже встигли облаштуватися за кордоном, допомогла сестрі з підготовкою до наукового проекту, а брату до змагань з бігу. Так уже сталося, що оскільки я постійно бігала від усього, то могла й Алексу допомогти, порадити щось. Одним словом, вихідні пройшли неймовірно швидко і я навіть не встигла задуматися про школу. А коли в понеділок трішки раніше ніж зазвичай прийшла туди, то пригадала, що сьогодні таки має прийти новенька.