Щоденник невдахи

       На 14-ому поверсі в зйомній квартирі яка знаходилась на троєщині нікого не було. Бакс поїхав зустрічати Новий Рік з мамою, так-як вона рідко приїзджає з московії на Україну-Неньку.

Дядя Фёдор, або просто Ігорюня, також порулив в рідні степи Черкащини, на новорічні свята.

З 17-ої години, я засів на кухні, влаштувавшись в кріслі. На столі лежала пачка насіння, бутилка шампанського-пива, і дві пачки марльборо: завчасно затарився всим необхідним до св'ткування Нового року, щоб потім лишній раз не бігти в магазин.

Я просто сидів і чекав! Я хотів знати що змінеться, що я відчую?..

На кухні панувала темрява, лиише деколи жар сигаререти і спалахи салютів не надовго освітлювали кімнату. Окрім темряви, яка вкутала мене білосніжно-зимово-чорним покривалом, ще була одна особа яку я сам запросив. Вона сиділа в мене на руках обіймаючи за шию двума руками, вульгарно оголивши ножку та що була закинута на другу ножку.  В присутності неї я ніколи не вважав постидним розпустити соплі, бо вона розумілась на почуттях і тому мене не засуджувала в цьому. Вона раз-позраз еротично-ніжним тихим баретоном голосно шопотіла заспокійливо-обурюючі речі в мою мембрану вуха, подразнюючи барабанну перетинку порушуючи звичний рух нейронів головного мозку. Раніше вона сама приходила, а я виганяв її як шльондру, а в цей час збагнув якаж все-таки вона мені вірна. Її звали реторично "Самотність"!

В цю романтично-новорічну ніч, я запропонував одружитись, в нас майже не було вибіра і наші очі зробилися мокрими від счастя! В самий кульмінаційний момент весілля зателефонувала „Біль” запросила до себе щоб подарувати мені "радість", я вдягнувся, взяв гроші на тахі, відчинив двері, але вийти не зміг. На пальці вже була уявно-утрірована гравировкой обручка, і справжній опік на лівій руці від затушеної цигарки.

Благаючи я викрикував слова, зрозумілиб їх лише шамани.

Щось говорив не так, чи слабо пригав, Але сильніш згущались  хмари.

І не зтирпів нахабності небес, з сіней тебетську ламу вивів яка ще поглинала свій овес.

В чукотський бубон вдарив сильно я ногой, вугілля вже згасало піді мной. Але пекла поміж очами цятка, від затушеного мной бичка.

Прийшли лісні звірята, і просвітили що буддійській групі не потрібно дурачка.

У відчаї я на коліна впав каючись просивсь, і навіть зімітував що перехрестивсь.

На вівтарю своєм стою, а прохожі думають що сиджу в калюжі,

Дощ по очах тиче, а я наспівую Вакарчикову пісню  С,юзі,

Ще рифмується, але не ліпеться слово онклюзів

На слідуючий день я прокинувся без бодуна, встав з крісла, закинув на пличе рюкзак, замкнув квартиру і поїхав до дому.

Подарував мамі дівіді мого однокласника який жив з нами, доки не вкрав гроші у Краби який також якийсь час з нами жив, однокласник безвісти кинувши,  залишивши не тільки битову техніку ай фото де він я і Краба разом посміхаючись обіймаємся ніби кращі друзі. Саме цікаве те що залишив всього на більшу суму не рахуючи безцінні речі, маю на увазі: кружку з його ім'ям подарину його дівчиной, в'язані шкарпетки його бабусею, нижня білизна з надписом "МАЧО", камінець який знайшов Бакс прямо на дорозі і подарував йому на день народження і ще багато цінних непотрібних ричей. Клептоманія це не вигадки.

Пройшовшись по кабаках я зрозумів шо бути тверезим не актуально, людям була не цікава зміна мого попереднього іміджа а можливо навіть статуса. Короче забухав з Кимось, танцював в сайгоні вже з другими Кимось, катався пяним по зустрічці в ожеледицю з ще пянішими, і от я вже в респекті!

Побувши ще трохи дома з "рідними" мені як завжди зриває дах, і от я вже дивлюсь в вікно автобуса Киривоград-Київ.

Роботи не було ні у кого, на то була причина ”Криза”, але всі знаходили кошти щоб заплатити за квартиру, попити пива, покурити, щей на їжу вистачало. Бакса мамка підігріла лавандосом, Дядя Фёдор щось хоботив в неті, а в мене були заощадження. Сизон моєї роботи починається по прильоту журавлів, тому я мав вільний час і я згадав прошлогодню свою ідею написати правдивий щоденник лузера, принесши себе в жертву на вівтарь творчості.

Я не знав що мене жде. Я завжди боявся щось зробити не так, хоча в кінці-кінців, всерівно не так виходило. Тому я подумав що ”грязюка грязнішою не буде, якщо її іспачькать”, тай втрачувати не було що, ”Біль” проміняла моє кохання, на чужі піськи, космонафтом мені вже не стати, тай при всьому цьому я дійсно невдаха, і якби на землю летів метеорит, то обовязков ёбнув би десь в моєму географічному положенні. Знаю що не один я такий, тому захотів доказати самому собі і другим, що є вихід навіть з самих екстримальних ситуацій.

Я захотів все почати заново, спочатку, з зерового нуля.

Рішення було прийняте, і залишалося всього-навсього позбутись грошей, сім карти, фотокарток. Так і зробив! Я позбувся можливостей, не лишив шансу на зворотній зв'язок і випустив в відчинене навстіж вікно як птахів- збудники спогадів.

І ось, я опинився в диких джунглях мегаполіса, поміж хижих звірів і травоядних.

А що тепер робити?, траву я не їм!, хижаків боюся, я не риба і не мясо.

-Боже, ким мені бути, хто я?

В мить, щось стало зі мною відбуватись: страшний біль перемішався зі страхом, і як в маленьких діточок лізуть зубки, так і в мене, виламуючи лопатки виростали величезні чорні крила.

Лелеки дивні, без пір,я шиї,

Гадюка на грудях шипить.

На вухо щось собака виє,

І не вщухає вітер ні на мить.