Як сталось так, що ти забрала моє серце?

Як сталось так, що ти забрала моє серце
І полонила волелюбну мою душу?
Усе життя моє журбою обів’ється,
А я смиренно все оце терпіти мушу...
Та що робити, як змінити свою долю?..
Не ми, вона керує нашими життями...
Безвихідь тисне моє серце аж до болю,
Та все ж терпінню моєму кінця не стане.
У Бога мужності проситиму і сили,
Щоб від розлуки, відчаю і болю в грудях
Моє гаряче серце кригою не вкрилось,
Без нього вже моє життя й життям не буде.
Відомо, що любов це двох сердець співзвучність.
Одним вона приносить радість, іншим- смуток,
Сором’язливим по життю дарує мужність,
Зневіреним в любові - ніжний поцілунок.
А що дала мені крім туги за коханням?
Таким близьким мені й водночас недосяжним...
Так що ж дала мені крім болю і страждання?
Не видуманих мною чи людьми, а справжніх...
Вона подарувала мить... Одну, єдину...
Мить, за яку я вдячний буду своїй долі
Усе життя, аж до останньої хвилини,
Допоки в небі синім сяятимуть зорі.
Цю мить навіки в пам’яті своїй залишу,
На зло усім, хоч може доля й невмолима.
Та все одно твій образ серце моє тішить
І не дає відчуть мені провини
За почуття, що переслідують повсюди
Мій розум, мою душу й серце невгамовне...
За почуття, яким уже й людського суду
Не страшно і не соромно, та не промовлять
Мої вуста про це кохання ані слова...
Лише душа моя співатиме безмовно,
І я молитиму про зустріч випадкову...
Та ні, не я, а моє серце невгамовне...