Глава 6. Єдине бажання

Глава 6. Єдине бажання

Всього кілька хвилин я збирала свої речі у поїздку в гори. В нас з батьками започаткована ще з мого дитинства така традиція, що на Різдво ми їдемо всією родиною відпочивати в гори, а повертаємося за день до Нового року. Правила нашої родини незмінні – ми повинні зустрічати та відмічати Новий рік лише вдома і всі разом. Адже батьки вважають, що саме за такого ставлення до сімейних традицій, наша родина ставатиме все міцнішою. Цей рік не виключення. І навіть те, що маю сум на серці через втечу Ростислава, не повинно завадити нашій успішній поїздці та веселому відпочинку.

– Доню, ти все зібрала? – поспіхом запитала мама, коли зайшла до моєї кімнати. – Швиденько. Тато вже чекає нас у машині.

– Так. Іду, мамо, – взяла в руки свою невеличку валізу, плануючи виходити з кімнати.

Вкотре перечитала записку Ростислава та його побажання на Новий рік, притуливши до серця. А потім поклала листок на тумбочку та вийшла, тягнучи за собою валізу. Я небагато брала речей. Лише джинси, светр, спортивний костюм, спідню білизну, домашні капці та постільну білизну. Ми завжди винаймаємо готель, тому банні приналежності я, зазвичай, не беру з собою. Та й ми всього лиш на кілька днів, з яких здебільшого будемо гуляти та відпочивати в горах, на атракціонах, шукати місця для фотосесій, тому не бачу сенсу брати з собою купу непотрібних речей.

Спустилася з другого поверху, де на мене в коридорі нетерпляче чекала мама з ключем від будинку в руках.

– З тобою все добре? – стурбована моїм настроєм, запитала ненька.

– Так, – натягнула на себе посмішку.

– Щось не дуже помітно.

– Мабуть, просто не виспалася. Відпочинок у горах піде мені на користь.

– Звісно, – всміхнулася вона по-теплому.

Ми разом вийшли з будинку та пішли до машини. В руках матері, окрім валізи, був ще й кошик, з якого долинали смачні запахи. Здається, вона зрання прокинулася та, як завжди, напекла пиріжків з яблуками нам у дорогу. Дивуюся, коли вона все встигає, і відпочити, і накуховарити. Але такою вона вже була: турботливою матусею та люблячою дружиною. Піклувалася, щоб ми з татом ніколи не голодували. З такою любов’ю матері до кухні та випічки швидко можна поповніти, але я не дуже налягаю на їжу. Лише куштую та слідкую за фігурою.

– Ну, нарешті, – сказав тато, коли ми з мамою сіли в машину. – Любі мої, я вже готель замовив, нас чекають на ресепшині, а нам їхати цілу годину.

– Вадиме, а навіщо ти так поспішив? – здивувалася мама.

– Щоб ми мали місце, де переночувати, – відповів тато й завів двигун, відїжджаючи від нашого будинку. – Оскільки це хороший готель, то відповідно і номери швидко розбирають. Довелось би нам ночувати під небом, якщо я б не замовив останній номер.

– Останній? – ще більше здивувалася його дружина.

– Звісно, Вірочко. Зазвичай, люди це роблять завчасно, а ми в останній день.

– Але ж так можна заощадити.

– І ночувати під небом, – розсміявся тато.

Я не слухала далі розмову батьків, а дивилася в вікно та сумувала. Чомусь така ностальгія на мене напала, що годі й уявити. Я не хотіла нічого, ні відпочивати, ні святкувати, ні сміятися, тільки б повернути Ростислава сюди, до мене. Я хотіла цього найбільше. Знаю, що це неможливо і моє бажання ніколи не здійсниться. Проте все одно воліла, щоб було саме так. Хто він, де він живе, чим дихає і яку має душу – я практично не відала. А тієї інформації, що я про хлопця знала, було занадто мало, щоб пізнати людину повністю. Проте на якомусь невідомому, можливо, підсвідомому рівні я відчувала, що він – хороша людина і з добрим серцем. Не можу це пояснити, просто відчувала, що це саме так.

Кілька днів ми з батьками насолоджувалися Різдвяним відпочинком, дихали чистим і свіжим гірським повітрям, каталися на атракціонах і на лижах, фотографувалися майже під кожним деревом та біля кожної цікавої локації, щоб мати побільше приємних митей впродовж усього року. Їли смачну їжу, приготовану в місцевих ресторанчиках. Ходили на ярмарку, де придбали різноманітні сувеніри на пам'ять та магнітики з Сантою й оленями на холодильник.

Я також придбала подарунки батькам, поки вони відлучилися у своїх інтересах. Купила мамі набір гарних білих тарілок із зображеннями оленів, а тату іграшку-оленя, яку він може почепити в машині. На мою думку, це були хороші, тематичні подарунки під ялинку. Собі також придбала кулон у вигляді роздвоєного серця. Одну половинку можна було віддати коханій людині і, таким чином, серця закоханих завжди знаходилися б разом. Не знаю, навіщо я купила цей кулон, але, коли його побачила, він нагадав мені Ростислава. Носитиму сама і завжди пам’ятатиму його.

Повернулися додому по обіді тридцять першого числа. Мама почала приготування новорічних страв на кухні і я прийшла їй на допомогу. Тато поїхав придбати ялинку, потім встановлював її посеред вітальні, а також прикрашав іграшками та гірляндами. Це заняття він дуже любив, адже відносив його також до сімейних традицій. Коли я була маленькою, ми займалися прикрашанням ялинки разом з ним.

Коли страви були готові та на стіл уже накрито, я пішла прийняти душ і переодягнутися до вечері. Не забула і про подарунки батькам, які завернула в подарункові коробочки та прикрасила різнокольоровими бантами. Одягнула святкову сукню та зробила зачіску. Кулон із роздвоєним сердечком повісила на шию, назвавши його своїм талісманом. Потім непомітно прокралася до вітальні та поклала під ялинку подарунки для батьків. Всміхнулася, коли побачила, що там уже лежить кілька подарунків. Однак, який адресовано саме мені, я не знала, тому й не чіпала.