Розділ 4. Підготовка до польоту.

Літо. Самий пік курортного сезону. Крим — головна відпускна мрія радянської людини. На кордонах висить глухий залізний занавіс, і за кордон на відпочинок практично ніхто не їздить. Хіба що високі відповідальні товариші — та й ті лише у службових справах. Про море з сім’єю десь за межами Союзу не могло бути й мови навіть для них.

А Сімферополь — єдиний цивільний аеропорт у цих краях. Військових, щоправда, завжди вистачало.

Ми всімох ідемо на посадку. Формально — без жодного місця. Але це лише формально. У реальності завжди щось «раптом» знаходиться: чи накладка, чи неявка, чи ще якась дрібниця системи, яка несподівано грає на твоєму боці.

Цього разу «пощастило» лише частково — з’явилося два місця. Їх одразу зайняли моя дружина і ще одна дівчинка. Ми ж залишилися стояти десь між надією і здоровим глуздом.

Втім, існувала офіційна лазівка — так звані приставні місця, службові місця бортпровідників. Їх передбачали із запасом — ніби на такі життєві випадки.

До того ж наш Ту-154Б був не зовсім звичайний. Із двадцяти восьми бориспільських машин — лише два такі. Особлива модифікація: без кухні, з розрахунком на короткі рейси — Сімферополь—Київ та подібні.

У результаті замість двох салонів — один довгий, на 180 пасажирів замість стандартних 164.

Біля задніх дверей висіла шторка. Формально — щоб відокремити частину салону. Фактично — вона майже завжди була відкрита. І пасажири в хвості могли бачити весь літак наскрізь.

Чому це важливо?

Тому що всі пасажири знають той момент: дивишся у вікно — і бачиш, як у польоті гнеться крило. Видовище, скажімо так, не для всіх заспокійливе.

А тут — новий рівень довіри до техніки.

Пасажири в хвості могли спостерігати, як ледь помітно «дихає» стеля. Не так виразно, як крило, але достатньо, щоб у когось виникли зайві думки.

Кухні не було — відповідно, не було й приставних місць у її зоні. Усе життя концентрувалося у передньому вестибюлі.

Мене і дванадцятирічного Сашка визначили на приставні місця в кабіну.

Але з нами ще троє дітей.

Добре, що рейс був без харчування — склад бортпровідників скоротили. Та одного все одно не вистачало.

Залишався передній туалет.

У цій компоновці його використовували як гардероб для бортпровідників. Хоча, якщо бути чесним, усе там залишалося на своїх місцях — і форма, і зміст.

Саме туди й посадили Аллу — майбутню банківську працівницю. Прямо на кришку унітаза.

І знаєш, якщо подивитися практично — цілком собі стільчик. Без ременів безпеки, правда. Але летіти недовго. Та й наші льотчики, як правило, працюють акуратно.

Поступово всі якось розмістилися. Хтось — зручно, хтось — як вийшло. Але головне — ми були на борту.

Екіпаж почав підготовку до польоту.