Як Санта Клаус допоміг хлопчику із саморобками

У чарівному містечку, з ароматом кориці, шоколаду та хвої, жив собі хлопчик. Кожен мешканець містечка вмів створювати щось прекрасне: яскраві прикраси, вишукані листівки, барвисті гірлянди. Навіть найменші діти ліпили з глини кумедних сніговиків, що потім прикрашали площу. Але сам хлопчик нічого з цього не міг зробити.

Як тільки хлопчик брав до рук ножиці чи клей, усе летіло шкереберть. Різдвяні зірки виходили кривими, а сніжинки більше нагадували мокрі клапті паперу. Він засмучувався і кидав усе.

Одного зимового ранку, коли сонце ніжно виблискувало на снігу, хлопчик сидів на лавці біля площі. У руках у нього була гірлянда з паперу, яку він намагався зробити. Ще хвилина — і вона розсипалася. Хлопчик сердито зім’яв усе і кинув у кошик для сміття.

— Що трапилося, маленький друже? — пролунав глибокий, але добрий голос.

Хлопчик підняв очі. Перед ним стояв сам Санта Клаус у червоному кожусі, зі сріблястими окулярами на носі.

— Та все не так! — сердито пробурмотів хлопчик. — Я ніколи не зможу зробити красиві саморобки, як інші.

— Ніколи? — Санта сів поруч, спершись на свою чарівну тростину. — Але ж я бачу в твоїх очах іскру. Ти хочеш навчитися, правда?

Хлопчик похитав головою:

— Я пробував! Але в мене все псується.

— Знаєш, що я помітив за всі свої роки? — Санта схилився ближче. — Найкращі майстри — це ті, хто не здається. Як щодо того, щоб спробувати ще раз, але разом зі мною?

— Я не знаю… — почав було хлопчик, але його голос зрадив йому. Йому дуже хотілося спробувати ще раз.

— От і добре! — Санта піднявся. — Ходімо до моєї майстерні. Удвох ми створимо щось неймовірне.

І вони вирушили туди.

У просторій майстерні Санта відкрив скриню, де було повно яскравих стрічок, паперу, блискіток, дзвіночків і навіть маленьких фарб.

— Почнемо з простого, — сказав він, витягаючи паперовий шаблон зірки.

Хлопчик вагався:

— Я не впевнений, що це вийде…

— Вийде, якщо віритимеш у себе, — усміхнувся Санта. — Ось, тримай ножиці. Я допоможу.

Вони разом почали вирізати зірку. Санта терпляче показував, як згинати папір, як обережно користуватися ножицями, і хлопчик, хоч спочатку руки тремтіли, старався.

— Не поспішай. Дихай рівно, — казав Санта, коли хлопчик намагався рівно обрізати кінчики зірки.

Коли зірка була готова, хлопчик аж підскочив від радості.

— Дивіться, Санто, я це зробив! — сказав він, показуючи Санті свою зірку.

— От бачиш, що я тобі казав? — Санта підморгнув.

Наступні кілька годин хлопчик і Санта працювали пліч-о-пліч. Хлопчик виготовляв сніжинки, ліхтарики, й навіть маленькі подарункові коробочки.

— Дивись, що ще можна зробити, — сказав Санта і взяв дзвіночок. Він приклеїв його до червоної стрічки, а хлопчик зробив те саме.

— Ух ти! — вигукнув хлопчик. — Це виглядає як справжня різдвяна прикраса!

— Бо так і є, — усміхнувся Санта.

Увечері, коли площа містечка вже була прикрашена, Санта запросив хлопчика приєднатися до святкування.

— А тепер покажемо всім твої роботи, — сказав він.

Хлопчик спершу розгубився:

— Але… Вони, мабуть, не такі гарні, як у інших.

— Вони зроблені з твоїм серцем. А це найважливіше, — відповів Санта.

Коли хлопчик показав свої прикраси, мешканці містечка були у захваті. Вони аплодували й хвалили його за старанність.

— Я не можу повірити, що це вдалося, — прошепотів хлопчик Санті.

— Усе можливо, якщо ти віриш у себе, — сказав Санта, обіймаючи його.

І коли вечір добіг кінця, хлопчик зрозумів, що навіть найскладніше стає можливим, якщо ти не здаєшся.

Казкове сяйво гірлянд осяяло площу, а хлопчик і Санта продовжували створювати магію Різдва разом.