Розділ 17. Продана гідність

Слухаю розповідь брата, ніби він знаходиться десь далеко, а не стоїть навпроти мене. В вухах якийсь шум. Я просто не можу повірити. Відмовляюсь усвідомлювати те, що він мені розповідає.

- ... я просто залишив її на майданчику на хвилинку. Вона попросила сік... я подумав, що нічого не станеться поки я куплю його в кіоску недалеко... але коли почув її крик... Соню, вони схопили її й закинули в машину... я намагався наздогнати їх, але не встиг... а тоді вони мені подзвонили і сказали про викуп...

Слухаю його розповідь і не можу повірити, що це відбувається насправді. Він схвильовано переповідає мені як все сталось, але я не можу зрозуміти як і чому все це відбувається саме з нами.

- Чому її? - сповнена риданнями, ховаю обличчя в долонях, - у нас немає грошей! Чому викрали саме її??!

Питаю в порожнечу. Я не сподівалась почути відповідь на це питання, проте Сашко відповідає:

- Це все моя провина, - його слова змушують мене підняти очі на нього, але відчувши мій гострий погляд на собі, він вже не так впевнено продовжує, - мені здається, я знаю хто викрадачі...

- Кажи, - суворо промовляю, коли помічаю як він вагається.

- Ну коротше, я був в одній компанії, і ми почали розмовляти про крипту. Там були різні люди, деякі з них з кримінальним минулим... Ну і я трохи прикрасив реальність, сказав, що чудово знаюсь на цьому бізнесі і вже підняв п'ятдесят штук баксів на цьому... це саме та сума, яку вони вимагають.

- П'ятдесят тисяч... Що це за люди? Звідки ти їх знаєш? Ти ж обіцяв мені, що більше не будеш вв'язуватись в темні справи... - мій голос зривається на крик, - Сашко, я довірила тобі найцінніше! Я довірила тобі свою дочку!

Знов ридання охоплюють мене. В грудях все болить, пече, розривається на шматки. Я боюсь навіть уявити де зараз Аліса і що відчуває. Моя маленька крихітка... Я цього просто не винесу! Сашко намагається мене заспокоїти, намагається підбирати слова, але я його не чую. Можливо це сталось випадково, можливо він не знав перед ким він хизується своїми вигаданими статками і які це може мати наслідки. Але я звинувачую його, бо з того часу як дізналась чим він почав займатись, я відчувала, що це призведе до чогось жахливого. Я настільки розчарована в ньому, що хочеться просто гамселити його, аби тільки виплеснути весь свій біль, що повністю поневолює мою розсудливість.

Виливши всі сльози, думки починають вриватись в голову. Зараз не час лити сльози, треба діяти.

- Потрібно дзвонити в поліцію, - впевнено заявляю і вже хапаюсь за телефон, проте брат мене спиняє.

- Сістер, вони одразу попередили, що цього не варто робити.

- А що ти пропонуєш?! - ображено гарчу на нього, - в нас немає таких грошей! Як ми повернемо Алісу?

- В мене є майже половина цієї суми, решту я пошукаю, запитаю у знайомих... Я щось обов'язково придумаю.

- Ні! - не втримуюсь від злості, - ти постійно щось придумуєш, а я потім самотужки розгрібаю все! Кілька років тому я пішла заради тебе на злочин! Той вчинок і досі тінню ходить за мною. Але тепер це вже перейшло всі межі! Тепер ти ризикував не тільки собою чи мною! Ти ризикував моєю донькою!

Мене просто розривало зсередини. Так багато болі, розпачу, страху зібралось в грудях, що вони просто шаленим потоком виривались назовні. І Сашко став якраз тим, на кого був спрямований цей потік. Я бачила його провину, біль в його очах. Він слухав мене і його обличчя ставало ще темнішим. Я знала, що пожалкую про ці слова, адже він також любить Алісу, і мабуть йому важко від усвідомлення того, що її викрали саме через нього. От тільки його переживання мене хвилювали найменше. Бо я шкірою відчувала страх за свою дитину. І мені навіть ввижалось, що десь глибоко в душі я відчуваю і її страх теж.

Всю ніч ми збираємо гроші, дзвонимо знайомим і друзям. Але те, що вони можуть нам запропонувати - лише краплі в морі. Спільними зусиллями ми ледь назбирали ще кілька тисяч, проте цього й досі не вистачало на повну суму викупу. В пошуках грошей промайнула ніч.

Перший промінчик сонця зазирнув в кімнату і ковзнув на мою щоку. Я кинула погляд у вікно. Світанок. Сашко розмовляв по телефону з черговим своїм другом, вмовляючи його зайняти значну суму грошей. Але я не звертала на нього уваги. Підійшовши до вікна, я спостерігала як пітьма програє світлу. Новий день прокидався в місті. От тільки в мені все ніби вмерло. Виплакавши всі сльози, я приречено дивилась за обрієм. В голові виник вчорашній вечір, Макар, його слова. Ще вчора я хотіла, щоб він зник з мого життя, щоб він залишив всі ці марні надії отримати мене, купити мене... а зараз... зараз я збираюсь зробити те, за що ще вчора себе зненавиділа б.

Прямую в душ і приводжу себе в порядок. Повільно розчиняю шафу, обираючи коротку звабливу сукню. Відображення в дзеркалі жахливе. Очі припухлі, губи прикушені від постійних переживань. Я навіть не впізнаю себе. Здається, ця ніч випила всі мої життєві сили. Дістаю косметику, аби приховати весь цей біль.

Короткий стук в кімнату і після моєї відповіді всередину заходить Сашко.

- Я знайшов ще дві тисячі. Тепер у нас близько тридцяти. Але я вже не знаю кому ще можна подзвонити...

- Дзвони викрадачам, - коротко промовляю, наносячи рум'яна на щоки, - домовляйся про зустріч. Гроші скоро будуть.

Сашко підозріло мене оглядає, ніби я не в собі. От тільки я вже все вирішила. Байдуже на гідність, байдуже на себе. Все, що мені потрібно - це обійняти свою донечку і більше ніколи не відпускати її від себе.

- Що ти задумала? - напружено питає.

- Я скоро принесу гроші, а ти зроби все, щоб вони повернули Алісу якомога швидше.

- Сонь, я не розумію. Де ти візьмеш гроші?

Завершивши макіяж, я встаю і брат кидає на мене такий прискіпливий погляд, від якого мені стає ще бридкіше від себе.

- Це мої турботи. А ти потурбуйся, щоб мені повернули доньку.

Проходжу повз нього, залишивши його без пояснень. Та, мабуть, не важко здогадатись як саме я збираюсь отримати гроші. В такому відвертому і розкутому образі я ще ніколи не була. Але якщо я хочу продати себе, то маю й виглядати відповідно.